Знаєте яка професія найдавніша у світі? Вважається, що це проституція. Однак, ні. Найдревнішою професією є шаманізм. Бо він існував у всіх народів у всі часи. Але в цій статті на сайті mykolayivchanka.com.ua ви дізнаєтеся більше про історію миколаївських будинків розпусти і те, чому саме проституцію вважають найдревнішою професією світу. Хоча насправді це сумна історія жінок… Сумна історія миколаївчанок. Тих, які продавали своє тіло за гроші.
Проституція у ХІХ ст. в Миколаєві
Хоч у нашій країні проституція офіційно заборонена, в Миколаєві вона користується високим попитом. І це не дивлячись на повномасштабне вторгнення пропутінських головорізів на українську землю. Час від часу в Миколаєві затримують жінок легкої поведінки. А в деяких випадках, ще й їхніх сутенерів.
Але якщо повернутися в XIX століття, то там все було “чинно-шляхетно”. Бо ж публічний будинок у Миколаєві можна було відкрити будь-кому. Потрібно було отримати лише дозвіл поліції.
Наприклад, у 1800-му році із “жрицями кохання” проводилася дуже серйозна робота. Тоді навіть існували цілі списки з прізвищами та іменами громадських жінок. А навпроти кожної жінки стояла позначка про її стан здоров’я. Бо цьому приділяли особливу увагу. Так, у 1857-1858 рр. у списку було понад 300 імен та прізвищ миколаївських повій.
У державному архіві Миколаївської області до наших днів збереглися прохання від будинків розпусти, щоб їм робили розстрочку на лікування “жриць кохання”. А якщо проститутка виявляла у себе якісь захворювання, включаючи й венеричні, то вона одразу ж мала звернутися до лікаря.
Усіх повій в той час оглядав фельдшер. Йому за це платили гроші. З Миколаївської міської управи. А лікування дівчат мали оплачувати самі утримувачки будинків розпусти.
Працевлаштування миколаївських повій
Було в той час і листування з військовим губернатором міста. Його просили про дозвіл на переведення будинку розпусти в інше місце. До наших днів збереглась інформація, що вони знаходились на Малій Морській вулиці, і, судячи з листування, хотіли переїхати на іншу адресу.
Крім цього, утримувачки будинків розпусти мали й тісні зв’язки й з міськими поліцмейстерами. Вони платили їм кошти, так би мовити, податки. Також сутенерки мали надавати поліцмейстерам списки членів комісії, які входили до контролю нагляду за проститутками.
Варто згадати й про особливі правила для “жриць кохання”, яких ті обов’язково мали дотримуватися. Жінки завжди мали бути охайними. Їм можна було вмиватися лише холодною водою. А переходити від одного чоловіка до іншого дозволялося тільки після обмивання.
Були тоді навіть правила для макіяжу. На обличчі повії мало бути якнайменше рум’ян та будь-яких мазей. А помади із запахом взагалі потрібно було уникати. При виході з дому проститутка завжди мала мати при собі медичний квиток.
Звісно ж, крім “офіційно працевлаштованих” “жриць кохання” були й ті, які займалися цим нелегально. Відмінність між цими жінками була лише в тому, що за першими вівся строгий контроль з боку лікарів та з боку поліції, другі ж обходилися без цього. А ось про якість надання сексуальних послуг як одних, так інших, можна було лише здогадуватися.
Секс – бізнес
У ХІХ столітті на території Миколаєві проституція користувалася високим попитом. Але назвати точну кількість будинків розпусти вкрай складно… А особливо тих, які функціонували неофіційно. Більшість з них знаходилися в центральній частині нашого міста.
У Державному архіві Миколаївської області збереглися прізвища утримувачок будинків розпусти. Так, ними керували Куликова, Ваноблюм, Фільдман, Ланберовська. До прикладу, пані Ваноблюм мала свій будинок розпусти по вулиці Садова, 34. Поруч знаходилося й подібне підприємство пані Куликової. На вулиці Садовій, 46. Деякі миколаївські сутенерки мали навіть по кілька будинків розпусти. Так, у Хани Берман їх були аж три – на Малій Морській 46 та на Рибній 64 і 66.
Відомі також і адреси неофіційних будинків розпусти. До прикладу, чоловіки розважатися і жінки заробляти йшли у готель “Женева”. Це по вулиці Микільській, 33. Подібним чином час проводили і в готелі “Європейський”. По вулиці Глазєнаповська, 31.
Проституція процвітала і в кімнатах під вивіскою “Надія”, на вулиці Херсонській, 26. А також і в кімнатах під вивіскою “Варшава”. Це вже на вулиці Соборній, 51. А ось старожили нашого міста можуть розповісти дуже багато цікавого й про будинок на вулиці Декабристів, 8.
Відкриття і правила функціонування
Відкрити будинок розпусти у Миколаєві було вкрай складним завданням. Бо ж бюрократія в місті просто процвітала. А зібрати всі довідки й дістати необхідні дозволи було вкрай складним завданням. І до того ж поліція дуже детально наводила і перевіряла абсолютно всю інформацію щодо людини, яка задумала зайнятися цим делікатним бізнесом.
Потрібно було обирати й підходяще місце для відкриття будинку розпусти. Він не міг знаходитися поблизу церков, шкіл та училищ в радіусі 300 метрів. Обов’язково потрібно було отримати й письмову згоду домовласників, що вони не проти відкриття будинку розпусти. Своєю чергою приміщення мав оглянути місцевий лікар.
Існували також і правила утримання будинків розпусти. Вони з’явилися у 1844-му році. І описували навіть найдрібніші подробиці роботи. Було прописано й те, як мав виглядати сам будинок розпусти.
Ось лише деякі з них: “Будинок повинен мати загальну залу, їдальню, кімнату для господині або економки і по кімнаті для кожної повії; якщо в кімнаті не було вікна, то перегородка не повинна була досягати стелі; у приміщенні необхідно мати чотири вентилятори, а також два виходи, підлога повинна бути пофарбована, а стіни обклеєні шпалерами”.
Сумна доля миколаївських повій
“Жриці кохання” у Миколаєві були дуже непостійними. Спочатку в цю сферу приходили безробітні жінки, домашня прислуга, чорнороби, доньки військовослужбовців, міщанки… Потім повіями ставали навіть і збіднілі дворянки.
“У фонді Канцелярії Миколаївського та Севастопольського військового губернатора зберігається справа “Про виключення дворянки, дівчини Тетяни Сочеванової з громадського закладу Долженкової”, – йдеться в одному з документів у Державному архіві Миколаївської області.
Серед повій було дуже багато дівчат із сіл Миколаївщини. Бо ж багато молодих красунь приїжджали в місто з різних населених пунктів влаштовувати собі краще життя. А роботу тут знайти не могли. Тож не маючи засобів до існування їм нічого не залишалося, як лише піти в будинок розпусти.
“Мало місце та залучення наївних селянок до проституції обманним шляхом. Приклад тому – справа “Розслідування причини перебування в будинку Сури Кауфман м.Миколаєва селянки Мотрони Кушнирової”.
Збереглася навіть детальна інформація і про одну з власниць будинку розпусти у Миколаєві – Поліні Божоле:
“Полина Божоле була миловидною тридцятирічною француженкою. Вона добре декламувала, намагалася музикувати. Поліна віддавала перевагу капелюшкам світлих тонів і була геть-чисто позбавлена провінційного кокетства. То була тендітна жінка з сильним характером. Про її минуле відомо мало. За одними відомостями, у себе на батьківщині вона вийшла заміж за якогось турецького чиновника, але не захотіла мерзнути в гаремі і втекла від нього в Константинопольському порту. За іншими, була утриманка у великого одеського біржовика, який обіцяв одружитися, але раптово помер, обдарувавши дівчину статусом солом’яної вдови”.