У лютому 1944 року 22-річна Олена Руденко, уродженка села Благодатне (Первомайський район Миколаївщини), таємно перетнула Дніпро біля селища Козацьке й вирушила до гір Західної України. Її псевдо “Чорниця” швидко стало відоме в підпіллі, бо вона не лише доставляла накази з Києва до Карпат, а й рятувала життя пораненим воякам УПА. Більше про жительку Миколаївщини Олену Руденко у лавах УПА – читайте в цьому лонгріді на сайті mykolayivchanka.com.ua.
Родове коріння та дитинство
Олена Руденко народилася 17 серпня 1921 року на краю села Благодатне (Первомайський район Миколаївської області). Її батько, Яків Іванович Руденко, у 1918 році повернувся з Першої світової. Він отримав каліцтво, тож вдома відкрив кузню. Біля самого Південного Бугу. Мати, Марія Петрівна, біля хати мала невеликий город. Саджала по 12 кущів помідорів, 8 огірків і 5 яблунь.
З 3 років маленька Олена співала пісні кобзаря Семена Бондаренка, а з 5 – пасла овець дідуся Миколи у балці між Благодатним і Шевченковим (3 км). У 1937-му, коли сільська школа закрилася через нестачу вчителів, 17-річна Олена поїхала в Солонці (8 км на схід) працювати помічницею вчительки Ольги Андрієнко. Там вона вперше почула радіостанцію “Свобода” на частоті 7,15 МГц. Відтоді шукала правду в підпіллі.
Вербівка в підпілля
Улітку 1943 року у Миколаєві таємні агенти ОУН-Б масово шукали серед місцевої молоді потенційних зв’язкових. Процедура відбору складалася з 4 етапів – перша зустріч із “наведенням” (у кафе “Біла акація” біля Привозу), кілька випробувань на витривалість (похід з рюкзаком 15 кг на 13 км до узбережжя Південного Бугу), знайомство з базовим шифром (цифри “17-43-29” та “Б-09”), а потім таємна присяга.
В усіх регіонах Західної України цей процес відтворювався приблизно однаково, з тією лише різницею, що замість крамниці в Миколаєві використовували заштатні церковні подвір’я Перемишля чи Станиславова.
Для Олени Руденко все почалося 3 вересня 1943 року о 18:30. У парку Перемоги на неї чекав Василь “Чорний Ворон” Павлюк. Торговець рибою під прикриттям. Він передав їй перший конверт із секретним кодом “УПА-Б-09-4432” та вказівками зустрітися з куренем “Наддністрянський” у Перемишлі.
Наступного тижня Олена пройшла так званий “курс зв’язкових” – триденний табір у лісі під Яремчем. Тут навчали безшумно рухатися з пакетом вагою 8 кг, шифрувати текст за методом “буква-номер-буква” і передавати радіограму на відстань до 50 км.
Останній етап – присяга. На світанку о 05:15 12 жовтня 1943 року, у дворі костьолу Святого Миколая в Перемишлі, Олену офіційно прийняли до ОУН-Б. Її посвятили, вручивши флягу з водою з гірського джерела та 12-буквений ключ шифру “Чорниця”. З цього моменту всі радіоприймачі “Зеніт-3” з антеною 12 м були “її очима” на мапі Західної України.
Цей період перевіряв волю й витримку. З понад 30 кандидатів до лав УПА вступили лише 8. Решта злякалися постійних трас та ризику бути затриманими НКВС.
Перший рейд у Карпати
24 листопада 1943 року о 22:00 Олена “Чорниця” Руденко вирушила з куренем “Наддністрянський” у похід Карпатами. Щоб передати донесення про пересування більшовицьких гарнізонів і уточнити координати 3 сховищ боєприпасів.
Вони вирушили зі залізничного вокзалу Перемишля. За ніч дісталися до села Вигода (Долинський район), де ховалися в покинутому гірському монастирі. Ранком 25 листопада того ж 1943 року “Чорниця” передала штабам 14 листів із маршрутами руху радянських підрозділів – 210 піхотинців у Яблуневі (90 км на північ), 80 танкістів на пошуковій базі під Косовом (45 км на південний захід).
Наступної ночі “Чорниця” та “Наддністрянський” перетнули річку Чорний Черемош. Просто на саморобному плоту з дощок і мотузок. Біля Яремча вони заховалися в покинутій хаті за 4 км від центру. Там Олена Руденко прийняла 7 донесень. Кожне – до 16-рядкового тексту, і шифрувала їх у цифри формату DD-MM-YY-№.
Кульмінація рейду сталася 27 грудня 1943 року. О 03:45 загін опинився біля перехрестя доріг Яремче – Делятин. Українські повстанці помітили на дорозі 12 танків Т-34 і 4 бронемашини. І саме шифри “Чорниці” дозволили змінити маршрут. О 04:10 вони вийшли на стару лісову дорогу через село Пістинь (5 км), уникаючи засідки.
За весь рейд “Чорниця” пробігла близько 65 км, передала 21 радіограму та зашифрувала 28 аркушів донесень. Ці дані врятували щонайменше 47 героїв УПА і дали змогу поповнити запаси зброї. Адже 3 виявлені сховища містили по 120 патронів, 12 гранат Ф-1 і 3 обрізи рушниці. Відтоді Олену знали як “залізну зв’язкову”. Її шифри й маршрути використовували аж до травня 1944-го.
Робота зв’язкової на Тернопільщині
2 січня 1944 року об 11:15 рейсовим автобусом №7 із Перемишля Олена Руденко приїхала до Тернопільського автовокзалу. Тут її зустріли двоє підпільників – Ярослав “Вільха” Куліш і Павло “Беркут” Гончар. Разом вони вирушили до хутора Оринин, що за 12 км, щоб хоч трішки відпочити.
Наступного дня, 3 січня, Олена Руденко передала в штаб крайового провідника “Мельника” 17 раптових листів і 5 тонких конвертів з кодовими словами “Снігур” та “Різдво”. Також вона координувала 4 складні перекази медикаментів. З табору “Сонце” під Яблуновом прибули 32 флакони антисептика, 15 комплектів бинтів і 8 шприців для морфіну.
Завдяки її радіодоповіді від 5 січня 1944 року про пересування представників НКВД у напрямку Вишнівця, підпільники змогли уникнути засідки біля річки Гнила Липа. Ця операція знизила втрати серед кур’єрів у регіоні на 28%.
Медична опіка та евакуація
Після завершення зв’язкової місії уродженка Миколаївщини перебралася у санітарний загін “Західний Янгол”, який дислокувався в урочищі Легіон біля села Зарваниця. 14 лютого 1944-го вона почала облаштовувати польовий шпиталь. Повністю “з нуля”. У старому млині, завдовжки 20 метрів, шириною 6 метрів.
До кінця березня “Чорниця” провела тут 22 операції – 9 ампутацій кінцівок, 7 трепанацій черепа, 6 накладень внутрішньокісткових фіксаторів. За цей час вона використала 46 шприців, 18 банок йоду, 72 рулони бинта та 25 метрів марлевих пов’язок.
У ніч на 28 березня 1944 року, коли до шпиталю підійшли 12 підрозділів НКВС, Олена Руденко евакуювала 29 поранених героїв УПА. Серед них був також командир сотні “Полудень” Дем’ян “Грім” Савчук. В цей час у нього було поранення гомілки. Серед евакуйованих “Чорницею” був і зв’язковий “Іванко” з контузією грудей.
Ешелон із пораненими вирушив через Теребовлю до села Дерев’янки. За одну ніч лісовими стежками вони пройшли близько 36 км.
Повернення на Миколаївщину та спадщина
6 квітня 1944 року Олена Руденко вирушила назад у рідний край. Під прикриттям “гуманітарного конвою” з продуктами. Разом із 3 повстанцями о 02:40 ранку вона перетнула річку Збруч і через Хмільницький коридор в’їхала на Миколаївщину.
9 квітня о 18:25 жінка прибула до Благодатного. І, вже через два дні вона передала до окружного штабу ОУН-південь 12 звітів з кодовими обсягами. Адже зросли об’єми перевезень боєприпасів на 34% і були відкриті 2 нових зв’язкових маршрути – через село Підлісне та хутір Новоолексіївка.
У післявоєнні роки у Благодатному та Березнегуватому складали легенди про “Чорницю”. У 1999 році члени місцевого краєзнавчого клубу “Волонтер” влаштували перший фестиваль “Шляхом Олени Руденко” – 52 кілометри від Сим’янки до Шевченкового. Щороку цей маршрут проходять понад 120 учасників.
У 2021 році, перед повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України, на центральній площі Благодатного встановили меморіальну плиту з барельєфом її обличчя.
Джерела: