Як миколаївці святкували День святого Валентина у ХІХ столітті

У ХІХ столітті Миколаїв був одним з найважливіших міст на півдні Російської імперії. Культурне життя нашого міста визначали традиції та впливи, які час від часу навіювалися з Європи. Однак, на відміну від західноєвропейських країн, де День святого Валентина був відомий уже з Середньовіччя, святкування цього свята в Миколаєві було досить новим явищем. Та й тогочасна Російська імперія більш спиралася на православні традиції, а День святого Валентина – католицьке свято. Тож День усіх закоханих серед миколаївців у ХІХ столітті мав дещо інше сприйняття і не був широко поширений. Більше невідомих фактів про святкування Дня святого Валентина в ті часи – на сайті mykolayivchanka.com.ua. 

Культурний вплив та література

У ХІХ столітті до всіх великих міст час від часу потрапляли модні європейські новинки. Серед яких свята та звичаї. Не виключенням був і наш Миколаїв. В колах інтелігенції надзвичайно популярною була французька мова. 

На світських заходах місцеві панянки часто обговорювали європейські літературні та культурні новинки. Тож це свято спочатку почали лише обговорювати, а зрештою, й переймати. 

Неабияк популяризували День святого Валентина переклади англійської та французької літератури. Бо образ закоханого лицаря чи поета, що присвячує свою любов дамі серця, був центральним. 

Найбільш миколаївські інтелігенти любили перекладати твори британських та французьких авторів. Вільяма Шекспіра, Джорджа Гордона Байрона, Віктора Гюго… Романтичні ідеї, які описували ці автори у своїх творах, надихали миколаївчанок на створення подібних святкувань. І, хоч День святого Валентина все ще не був масовим явищем, він починав входити в побут освічених містян як можливість висловити свої почуття. 

І враховуючи культурні зв’язки нашого міста з Європою, зокрема через морське сполучення та активне міжнародне спілкування, деякі елементи цього свята час від часу з’являлися у середовищі місцевої інтелігенції, купців і морських офіцерів.

Романтичні листи й “валентинки”

Вплив західної культури, завдяки портовому становищу Миколаєва, посприяв проникненню романтичних традицій до нашого міста, включаючи звичку обмінюватися подарунками та листівками, що ілюстрували романтичні почуття. “Валентинки” були у вигляді маленьких листівок. Інколи вони були навіть декоративними. Також це могли бути й рукописні послання з поетичними рядками або щирим освідченням у коханні.

Зазвичай миколаївці виготовляли свої “валентинки” вручну. Бо ж масового виробництва таких листівок ще не було. Жінки та чоловіки з вищих прошарків суспільства витрачали багато часу на те, щоб гарно оформити ці листівки. Вони прикрашали їх живими квітами, малюнками сердечок та символічними зображеннями Амура. Найчастіше це робили самостійно. Але деякі із заможних миколаївських аристократів чи аристократок могли замовити малюнок на “валентинці” у місцевих художників або каліграфів. А миколаївські купці та моряки, подорожуючи Європою, часто купляли “валентинки” для своїх дам серця там. 

Традиція надсилання таких листівок була популярною серед молодих людей, які хотіли таємно чи публічно освідчитися в коханні. Їх передавали через друзів, слуг або поштову службу. 

Досить часто “валентинки” просто підкидали коханій людині, щоб зберегти інтригу. Для багатьох миколаївських дівчат і хлопців це була чудова можливість виразити свої почуття у суспільстві. Там, де стосунки між чоловіками та жінками часто були строго регламентовані.

Кохання на фоні морських пейзажів

Важливу роль у культурі стосунків відігравала й морська тематика. Закохані часто зустрічалися на узбережжі, спостерігаючи за морськими заходами сонця. Море символізувало свободу, але часто й відчуття розлуки. Адже часто молоді миколаївці були змушені прощатися на тривалий час. Були змушені прощатися через те, що кораблі вирушали в далекі плавання.

Місцеві моряки та морські офіцери, які служили на Чорноморському флоті, писали своїм коханим романтичні листи, які були переповнені сумом за рідним домом і сподіванням на швидку зустріч. 

Для багатьох миколаївчанок очікування коханого з далекого плавання було частиною їхнього романтичного життя. В місцевих легендах навіть розповідається про спеціальні місця на пагорбах біля порту. Тут жінки зустрічали кораблі з коханими, виглядаючи серед багатьох суден своє.

Кохання через комерцію

У ХІХ столітті наш Миколаїв славився й потужною купецькою культурою, адже місто було важливим торговим портом. У купецьких колах романтичні стосунки мали трохи інший характер. Тут акцент робився на подарунки та урочисті заходи. 

Купці, які заробляли на експорті зерна, деревини або солі, часто дарували своїм коханим коштовності або тканини. Їх привозили із-за кордону. Закохані мали можливість обмінюватися екзотичними подарунками, привезеними з різних частин світу. Це дарувало стосункам нотки розкоші та пригод.

Також у ХІХ столітті на території Миколаєва почали з’являтися перші магазини, в яких була можливість придбати різноманітні вишукані товари.  Деякі миколаївські купці відкривали солодкі лавки й продавали ласощі. Цукати, шоколад, карамель… Якраз тоді вони ставали дуже популярними подарунками серед закоханих. 

Чайні вечори з десертами у таких закладах перетворювалися на своєрідні романтичні побачення, коли молоді пари зустрічалися для розмов у затишній атмосфері.

Традиційні обмеження та релігійний вплив

Варто зазначити, що в ХІХ столітті святкування Дня святого Валентина в Миколаєві все ще було дуже обмеженим явищем. Воно стосувалося переважно міської інтелігенції. Більшість простих миколаївців жили під впливом православ’я, тож католицьке свято не мало жодних шансів на велике поширення. 

У Миколаєві в позаминулому столітті було багато важливих церков, які слугували осередками релігійного життя. Собор Різдва Пресвятої Богородиці (одна з головних церков міста на той час), Старофлотські церкви, зокрема Микільська, побудовані для моряків і військових. Тут духовність тісно перепліталася із суспільними нормами.

Втім, православна церква в той час дуже скептично та навіть негативно ставилася до іноземних свят, які не мали відношення до православних релігійних традицій. 

У православному календарі є свої святі та свої дати, які вшановують різні аспекти духовного життя та християнських цінностей. Святий Валентин не входив до числа святих православної церкви. Тож у цього свята не було церковного статусу, а відповідно його не відзначали на офіційному рівні.

Миколаївські священники хотіли захистити місцевих вірян від надмірного захоплення західною модою, яка все більше й більше проникала в місто через зв’язки із Європою. Хоч Миколаїв і був відкритим для торгових та культурних обмінів, місцева релігійна громада ставилася вкрай обережно до всього нового. До всього, що могло здаватися небажаним чи непристойним. А в тому числі й до романтичної легковажності, яку часто асоціювали із західними святами.

Проте, навіть попри жорсткі обмеження, деякі традиції святкування Дня святого Валентина поступово інтегрувалися у життя миколаївців. Люди почали ставитися до нього не як до релігійного свята, а як до культурного явища. Бо ж це давало можливість висловити свої найглибші почуття в умовах суворої соціальної етики ХІХ століття.