У 19-му столітті жінки стали більш активно брати участь у суспільному житті. Так почали з’являтися різноманітні товариства. Спочатку подібні зібрання проводились у дамських салонах. Проте, згодом вони вийшли за ці рамки і стали справжніми товариствами чи комітетами. 

У таких товариствах жінки або переймались  власними правами, або боролись на їхню думку з головним злом – алкоголізмом.

Подібне товариство, яке пропагувало тверезий спосіб життя, було й у Миколаєві. Проіснував Миколаївський особливий комітет піклування про народну тверезість  понад 20 років. Больше на mykolayivchanka.com.ua.

Поява комітету і будинків тверезості

Миколаїв, як й інші міста, не стояв осторонь у боротьбі за тверезий спосіб життя. Жіночу половину міста навіть підтримав військовий губернатор Копитов. Він не лише надав дозвіл на його створення, а й особисто очолив Миколаївський особливий комітет піклування про народну тверезість. 

Як писав краєзнавець Дмитро Заковоротній, комітет запрацював з 1896 року. Членство в комітеті вважалося почесною справою. Тож за губернатором до нього вступили міський голова, лікар. Боротьбу з алкоголізмом підтримали й представники релігійних конфесій. 

Чим же займався комітет? Найголовнішим його завданням була боротьба з алкоголізмом, наркоманією. Крім того, членкині комітету займались й просвітницькою діяльністю. 

Спочатку, аби зацікавити містян діяльністю товариства і поступово відучити їх від вживання алкогольних напоїв, комітет став організовувати так звані чайні – їдальні. Перша чайна була відкрита 3 березня 1897 року на вулиці Глазенапівській, 37. Комітет винайняв це приміщення за майже 700 рублів на рік. Сума вельми пристойна. Там було 8 кімнат, чотири з яких були віддані працюючим у комітеті. В інших чотирьох розмістили їдальню і безкоштовну бібліотеку. 

Одночасно в чайній могли знаходитись понад 200 осіб. Ще 20 могла прийняти бібліотека. Заклад починав працювати з п’ятої години ранку і працювала до 15-ї години. Потім була перерва до 18-ї години. Потім заклад відкривався і працював ще три години. 

За день чайну могли відвідати понад 1000 миколаївців. Відвідували чайну представники різних релігійних конфесій. 

Якщо читальня була безкоштовной, то за чай та їжу доводилось платити. Два чая коштували п’ять копійок. А от борщ коштував вже 10 копійок. 

1 жовтня 1900 року у Миколаєві на хуторі Водопій урочисто відкрили ще одну чайну. Але цього разу приміщення було власним, а не орендованим. Збудували його на пожертву купця Кірієвського. Як писав Дмитро Заковоротній, чайну відкрили поряд з храмом Святого Духа. Там також була чайна і безкоштовна читальня з бібліотекою. У їдальні розставили столики, накриті білими скатертинами, а стіни прикрасили картинами. 

У бібліотеці й читальні завідувала вчителька місцевої школи Куликова. Таким чином Будинок тверезості став другим після школи джерелом освіти на Водопої. Там проводились лекції про шкодливість алкоголю. 

На жаль, чайні мали й проблеми. Так, як їжа була не безкоштовна, то бідняки намагались купувати лише чай й кусень хліба. Безкоштовною була лише гірчиця. Узявши такий обід людина сиділа в чайній по кілька годин. Тож ці заклади ставали схожими на тимчасові притулки для бідних містян.

Народні сади тверезості й театри

Але лише чайними й читальнями членкині комітету тверезості не обмежились. Просвітницьку роботу проводили в так званих народних садах, або садах тверезості. У Миколаєві їх було два. Перший розташовувався поблизу обсерваторії. А другий облаштували на Військовому ринку. Зазначимо, що він пережив війни і революції, змінював назви: був парком Петровського, а потім став  Народним садом. 

Подібні сади були відкриті, щоб запобігти пияцтву в літній період. 

Миколаївські дами вирішили, що боротися з алкоголем допоможуть прогулянки на свіжому повітрі, заходи для дітей, де будуть присутні і батьки. Популярністю стали користуватись й настільні ігри. До речі, вхід був платним. Дорослому доводилось заплатити 5 копійок, а вхід для дитини коштував три копійки. 

Але цього здалось замало і для боротьби з алкоголізмом залучили театральне мистецтво. В Садах тверезості стали відкривати народні театри. Збудували лише один. А миколаївський режисер Микола Самойлов ставив там вистави безкоштовно. 

Дітей від раннього пияцтва вирішили вберегти з допомогою праці. Миколаївський комітет тверезості мав для цього спеціальну школу-майстерню.

Миколаївський комітет піклування про народну тверезість припинив свою діяльність в 1917 році.