Євдокія Завалій – страх нацистів

«Фрау – чорна смерть.» Саме таке прозвали німецькі загарбники Євдокію Завалій – єдину жінку, яка в роки Другої світової війни командувала взводом морської піхоти. Більше на mykolayivchanka.com.ua.

Життя до фронту

Євдокія Миколаївна Завалій народилась 28 травня 1924 року в місті Новий Буг, що на Миколаївщині. 

Батьки дівчинки займались хліборобством та виховували чотирьох доньок, серед яких вона була наймолодшою. У Дусі було життя звичайної дитини. Вона ходила до школи та хотіла стати лікарем. Мріяла про майбутнє, як і всі. 

Проте одного дня всіх сколихнула війна. Євдокії на той момент було всього шістнадцять. В небі кружляли літаки, які атакували її рідну землю. В цей момент думки змінились і мрії стали інші. Від ворожих обстрілів було багато поранених і Дуся згадувала все, чому навчилась, готуючись до вступу, аби допомогати бійцям. Зовсім юна дівчина, неочікувано для сім’ї, була дуже стійкою та хороброю і рішуче оббивала поріг воєнккому, аби ті взяли її на фронт. Їй щоразу відмовляли, але коли полк, який був на захисті міста почав відступати, то Євдокії все ж вдалося вмовити командира взяти її з собою. 

На лінії вогню 

Євдокія вирушила на фронт. Спочатку була санітаркою, приховавши свій вік та стать. Переправляючись через Дніпро поблизу Хортиці, була тяжко пораненна та направлена до шпиталю в Краснодар, а звідти переведена в запасний полк. Саме в тому полку вона вдала з себе чоловіка, коли капітан, перевіряючи документи назвав її Євдокимом, бо в шпиталі її ім’я записали як «Євдок» і дівчина не хотіла цього заперечувати. Вона нічим не виділялась поміж інших. Всі мали однаковий одяг та стрижку. Навіть співслужбовці не підозрювали, що вона жінка. Так Дуся потрапила до 6-ї десантної бригади. 

Під час боїв взяла в полон німецького офіцера, але отримала поранення і знов була направлена в шпиталь. Цього разу їй не вдалось приховати правди і Євдокія дуже хвилювалась, що більше не зможе воювати нарівні з іншими. Проте все минулось і вона була направлена на курси молодших лейтенантів, які тривали шість місяців. Після проходження курсу їй довірили командування взводом морської піхоти.

На чолі із взводом Євдокія штурмувала Сапун-гору, звільняла Севастополь, билась за Керч, Балаклаву, Бесарабію, висаджувалась з десантом в Бургас, Варну, Констанцу і Югославію. Під час Будапештської наступальної операції, використовуючи кисневі подушки, пробралась через каналізацію до бункеру німецького компндування, де був німецький генерал і захопила його. За це отримала нагороду – орден Червоного Прапора. 

І хоча спочатку більшість не сприймали жінку як командира і інколи, насміхаючись, казали «Дуськин взвод», проте з часом кожен гвардієць вважав за честь воювати під керівництвом Євдокії Завалій. 

Чи є життя після війни?

Жінка повернулась додому живою, хоча її подумки «тричі хоронили». Але під час служби вона отримала чотири поранення та дві контузії і через стан здоров’я не змогла більше продовжувати службу. В 1946 році була демобілізована.

Життя після війни виглядало не таким, як раніше. Ночами Євдокія «поверталась на фронт», кричала та плакала, бо жахіття, які вона бачила на власні очі не проходять безслідно. 

З часом було прийнято рішення покинути рідне місто і переїхати до Києва. Там вона закінчила вечірню школу та торгівельні курси. Після чого працювала директором гастроному. Зустріла в Києві чоловіка за якого вийшла заміж та народила двох прекрасних діточок, які згодом порадували її онуками та правнуками. Вона зуміла стати щасливою дружиною, мамою, бабусею та навіть прабабусею. 

Євдокія відвідала багато міст в Україні та за її межами. Ділилась з нащадками історіями про війну та завжди говорила: «Вижити на війні можна, навіть жінці. До людських витрат звикнути неможливо. Головне – не втратити пам’яті про минуле, не зрадити її.»

Євдокія Миколаївна Завалій закінчила свій життєвий шлях 5 травня 2010 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві. 

.