Олександра Львівна Соколовська – це перша жінка-політикиня з Миколаєва. Вона стала відомою, бо зуміла поєднати професію акушерки з революційною діяльністю. Народившись у сусідній області, у підлітковому віці вона переїхала в наше місто і саме тут долучила до марксизму Льва Троцького. А згодом ще й вийшла за нього заміж. Активно працюючи в “Миколаївському південноросійському робітничому союзі”, Олександра Соколовська пройшла через ув’язнення, заслання й партійну кар’єру в радянській педагогіці. Її життя завершилося репресіями НКВС, а посмертна реабілітація відбулася вже у 1990 році. У цьому лонгріді на сайті mykolayivchanka.com.ua наведено шість ключових етапів її шляху з безліччю цікавих деталей і точних дат.
Народження та родина
Олександра Львівна Соколовська народилася 1872 року в місті Верхньодніпровськ Катеринославської губернії Російської імперії (сучасний Кам’янський район Дніпропетровської області). Це трохи більше, ніж 300 км від Миколаєва. Її батько Олександр Іванович Соколовський обіймав там посаду чиновника департаменту землеробства, а мати – Марія Петрівна, походила з родини дрібних поміщиків із сусіднього села Царевичівка.
У дитинстві майбутня революціонерка вільно володіла російською мовою, а також з 8 до 12 років за домашнім репетиторством вивчала німецьку і французьку.
У 1898 році Олександра Львівна уклала шлюб з Львом Давидовичем Бронштейном (майбутнім Левом Троцьким). Ця подія відбулася у невеличкій церкві. У шлюбі у них народилися дві дочки – Зінаїда Львівна Волкова (26.08.1901-05.01.1933) та Ніна Львівна Невельсон (15.05.1902-09.06.1928). Їх вихованням займалися батьки Льва Троцького – Давид Ільїч та Анна Іллівна.
Революційна діяльність у Миколаєві
На початку 1890-х вже бувши у Миколаєві Олександра Львівна здобула фах акушерки. Щорічно вона приймала пологи у понад 1200 жінок, які народжували у міській лікарні на вулиці Потьомкінській (сучасна Марка Кропивницького).
Паралельно з медичною практикою талановита акушерка відвідувала марксистські гуртки, які проходили у приватній майстерні на Садовій вулиці. Тут обговорювали концепції класової боротьби з молодими робітниками заводу “Судкомплект”.
У 1897 році вона офіційно вступила до Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), отримавши партійний стаж із лав народницьких груп Миколаєва. До слова, вони охоплювали близько 60 учасників із машинобудівної та пароплавної галузей міста.
Наприкінці 1897 року Олександра Соколовська організувала у Миколаєві першу жіночу підпільну групу “Робочі акушерки”. До неї увійшли 15 представниць цієї професії. Всі місцеві. Вони проводили агітаційні зустрічі у робітничому клубі при пароплавстві Азовського моря.
Олександра Львівна координувала розповсюдження бюлетеня “Робітниця Півдня” з тиражем у 300 примірників. Географія охоплювала Миколаїв, Херсон та Одеське передмістя. І лише протягом першої половини 1898 року ця ініціатива збільшила кількість прихильників РСДРП у нашому регіоні на 25%.
Створення “Південноросійського робітничого союзу”
У 1898 році Олександра Соколовська разом із Львом Троцьким заснувала “Миколаївський південноросійський робітничий союз”. Він об’єднав понад 120 активістів із корабельней Інгульця та Балтійського заводу місцевої пароплавної компанії.
Цей Союз регулярно проводив збори у будинку по вулиці Великій Морській, 34. Крім робітників сюди входили вчителі 2-ї чоловічої гімназії та студенти реального училища. У листопаді 1901 року Союз організував мітинг на Соборній площі Миколаєва за участі 450 робітників. В його рамках виступали Соколовська, Троцький і представник одеської спілки пролетарів Ернесто Де Пальмуеро.
До кінця 1901 року організація випустила п’ять номерів власного бюлетеня “Робітник Півдня”. Його загальний тираж склав 2 500 примірників. Він розходився заводськими лініями й через студентські кола Херсона та Каховки.
18 грудня 1902 року Олександру Соколовську арештували та засудили до двох років ув’язнення в Лук’янівській тюрмі Києва. А сам Союз під тиском жандармерії було розпущено.
Шлюб з Левом Троцьким та родинні випробування
Шлюб між Олександрою Львівною Соколовською та Львом Давидовичем Троцьким було укладено навесні 1898 року в селі Яновка Катеринославської губернії. В них народилося двоє дітей.
Старша донька Зінаїда Львівна Волкова з’явилася на світ 26 серпня 1901 року, а молодша Ніна Львівна Невельсон – 15 травня 1902 року. Вони обоє народилися в Іркутській губернії Російської імперії. Бо в той час Олександра Львівна та Лев Давидович перебували у засланні… Влітку того ж 1902 року вони втекли з Сибіру. Це була ідея чоловіка, а Олександра Львівна повністю його підтримала.
Після народження доньок та втечі із заслання родина певний час мешкала у Миколаєві на вулиці Інженерній в будинку батьків Троцького – Давида Ілліча та Анни Іллівни. Дітьми змалку опікувалися батьки Троцького, оскільки Олександра й Лев перебували у постійному підпіллі та переслідуваннях жандармерії.
Через 3 місяці після народження його молодшої доньки, у серпні 1902 року в Парижі Лев Давидович познайомився зі своєю другою дружиною – Наталією Сєдовою. Через це їх шлюб з Олександрою розпався. Але дружні стосунки Соколовська та Троцький підтримували доти, доки обидва були живі.
Варто відзначити, що жодна з доньок не пережила ні батька, ні матір. Старша – Зінаїда Волкова, 5 січня 1933 року наклала на себе руки, менша – Ніна Невельсон, 9 липня 1928 року померла від туберкульозу.
Педагогічна та партійна діяльність після 1917 року
Після Лютневої революції 1917 року Олександра Соколовська оселилася в Петрограді (сучасний Санкт-Петербург) на Василівському острові. З 1917 до 1927 року вона була членкинею ВКП(б) і працювала завучем у Петришуле – робітничій школі № 7 на вулиці Володарського.
В рамках партійного завдання вона читала понад 40 лекцій з економіки праці для працівників Іжорського суднобудівного заводу та балтійських судноремонтних майстерень. На партійних нарадах у будинку Наркомосу на Мойці вона співпрацювала з революціонерами Надією Крупською та Олександром Шліхтером. Разом вони формували жіночі профспілки.
У 1925 році колишня дружина Льва Троцького була призначена відповідальною за навчально-просвітницьку роботу серед жінок-робітниць Московської та Ленінградської губерній, охопивши понад 2 000 слухачок.
Репресії, смерть та реабілітація
11 грудня 1934 року в Ленінграді на Малій Пушкарській вулиці НКВС заарештувало Олександру Львівну. У її власній квартирі… 10 лютого 1935 року Особлива нарада при НКВС засудила її до 5 років заслання з обмеженням у правах на 2 роки після звільнення. Тепер вже її відправили у село Дем’янське Омської області.
Постановою від 1 липня 1936 року її перевели до Севвостлагу на Колимі. Там вона працювала на лісозаготівлях у таборі № 5. У травні 1937 року Олександру Соколовську етапували до Алмати (Казахстан).
Варто зазначити, що існують суперечливі відомості щодо дати її смерті. Деякі джерела стверджують, що 8 березня 1938 року Воєнна колегія Верховного суду СРСР в Алмати засудила Соколовську до розстрілу. Вирок було виконано того ж дня в одному з найбільших виправно-трудових таборів “Карлаг” біля Алмати.
Інші джерела, зокрема одеський історик Валерій Нетребський, вказують, що вона дожила до 1961 року, коли КДБ зняло її з “оперативного обліку” через вік понад 85 років.
Офіційна посмертна реабілітація Олександри Соколовської відбулася 7 березня 1990 року постановою Комісії Верховної Ради СРСР.
Джерела: