У XX столітті миколаївці відзначали свята з яскравим розмахом і глибокими традиціями. На центральних площах міста лунали пісні, у церквах збиралися віряни, а військові частини виходили на паради. Кожне свято мало свої особливості: від конспіративних маївок у довоєнний період до масштабних демонстрацій у радянські роки, а згодом – до відродження релігійних обрядів. У цьому лонгріді на сайті mykolayivchanka.com.ua представлено шість ключових свят, які формували міський пульс Миколаєва протягом століття.
Весілля
У весільних обрядах Миколаєва XX століття відображалася суспільна драма епохи. У 1920-х роках у родинах простих кораблебудівників дівчата часто виходили заміж у 16 років, бо на тлі голоду й безробіття юнаки шукали надійних союзниць.
Цивільна реєстрація шлюбу в РАГСі на вулиці Потьомкінській (сучасна Марка Кропивницького) часто супроводжувалася й вінчанням. Звісно, це було у таємному порядку. Такі обряди проходили у молитовному домі на вулиці Лягіна. Православний священник Іван Кузьменко в період 1932-1937 років провів тут понад 300 вінчань.
У 1952 році на Садовому бульварі перед будинком культури корабелів справляли так звані “потьомкінські весілля” – за один день там складали шлюбні записи для півсотні пар. А ось протягом 1965 року міське відділення РАГСу на Адміральському проспекті оформило рекордні 1 200 актів одруження.
Після того, як у 1978 році завод “НІБУЛОН” запровадив корпоративну програму “Море і кохання”, до святкового оздоблення залу на вулиці Декабристів (сучасна Захисників Миколаєва) залучали морські прапори й корабельні ліхтарі, а на фуршеті подавали до 5 000 порцій вінегрету з оселедцем і 3 000 порцій кураги з горіхами.
Хрестини
У хрестинах миколаївців проявлялися релігійні виклики епохи. У 1905 році місцевий священник Михайло Петрович Ляшенко лише за один день охрестив 42 дитини. Ці таїнства проходили у соборі Різдва Богородиці на проспекті Центральному.
Після офіційної заборони 1930-х років таємні обряди хрещення відбувалися в підвальних приміщеннях на вулиці Нікольській. Тут парафіянка місцевої церкви Олександра Тищенко, маючи посвідчення “цивільної актової реєстрації”, допомагала батькам укласти папери й водночас організовувала хрещення.
У період “відлиги” з 1958 року у Свято-Миколаївському соборі охрещували по 350-400 малюків на рік. До 1970-х років на стику вулиць Шосейної та Шевченка спорудили спеціальний фонтан для окроплення водою. Кожне 10-те хрещення завершувалося тут великим обрядовим причастям зі свічками й піснями “Христос воскрес!”. Все це відбувалося на тлі дзвонів вагою 5 700 кг, виготовлених у 1865 році в майстернях порту.
Дні народження
Святкувати дні народження миколаївці почали ще здавна. До 1917 року у родинному особняку купців Ходовських, що на вулиці Катерининській, за круглим столом збирали до 15 гостей. Їх пригощали марципановим тортом за старовинним рецептом кондитера Юхима Добровольського та подачею 10 пляшок шампанського “Російське”.
У радянський період іменини в дитячих яслах на Міському провулку перетворювалися на театралізовані ранки з декораціями у вигляді кораблів і маяків. В інженерних родинах миколаївців вечірки відзначалися караоке-зустрічами. Витрати на святкування подібних днів народжень могли сягати навіть до 30 рублів.
У 1968 році на честь 50-річчя заводу “Океан” кожному імениннику з цеху подарували по пляшці шампанського та по 200 грамів ікри. До кінця століття ударні темпи життя витіснили великі застілля на камерні посиденьки із 5-7 гостями. Але традиція святкового торта та келихів шампанського збереглася в більшості міських родин.
Різдво
Різдво в Миколаєві ще на початку XX століття зустрічали Святим Вечором. Щороку 6 січня миколаївці цілими родинами збиралися за столом з 12 пісними стравами. Серед них обов’язково були кутя з пшениці та узвар із сухофруктів.
Обов’язковою частиною залишалося колядування. Групи колядників ходили від хати до хати, отримуючи за свої щедрівки солодощі або гроші. У соборі Різдва Богородиці на розі вулиць Лягіна та Потьомкінської (сучасна Марка Кропивницького), 8-тонний дзвін всю Різдвяну ніч відлунював колядки. До слова, цей храм був зведений у 1800 році протоієреєм Карпом Павловським. Дзвін встановили у 1876 році.
Після 1922 року в ході примусової конфіскації собор Різдва Богородиці втратив 172 кг срібла. Традицію колядування в епоху СРСР намагалися викорінити. Та, попри офіційні заборони, святкові літургії у Миколаєві поволі почали відроджуватися у 1980-1990 роках.
В кінці першої чверті XXI століття більшість вірян святкує Різдво 7 січня. За юліанським календарем. Водночас частина миколаївських парафій переходить на 25 грудня.
День міста
Офіційно День міста Миколаєва відзначають у другу неділю вересня. Це за статутом Миколаєва. Проте святкування традиційно починаються ще з суботи. В цей день проходять регати на річці Інгул і пісенні концерти на Соборній площі.
Історія свята сягає заснування корабельні 27 серпня 1789 року, коли Михайло Фалєєв на злитті Інгулу та Південного Бугу заклав першу будівлю майбутнього Миколаєва. Саме він вважається першим жителем нашого міста.
У 2021 році, під час святкування 232 річниці, на 8 Причалі пройшла регата з 15 парусних шлюпок та презентація модернізованих тролейбусів від “Електротрансу”. А у 2022 році на вулиці Маріупольській музейники влаштували ретроспективну виставку з понад 1 000 листівок і фотографій кінця XIX – першої половини XX століття.
В кінці першої чверті XXI століття День міста Миколаєва залишається живим символом його корабельного коріння і творчої енергії громадян.
Великдень
У першій половині XX століття Великдень у Миколаєві був глибоко вкорінений у родинні традиції та церковні обряди. Напередодні свята господині готували паски, фарбували яйця, прибирали оселі…
У суботу перед Великоднем у храмах проводили всеношні богослужіння, а в неділю вранці – святкові літургії. Віряни приносили до церков кошики з пасками, крашанками, ковбасами та іншими стравами для освячення.
З приходом радянської влади ситуація змінилася. У 1920-1930 роках почалася активна антирелігійна кампанія. У Миколаєві, як і в інших містах, на Страсний тиждень влада організовувала суботники та культурно-масові заходи. Це щоб відвернути людей від церковних служб… Біля храмів завжди чергували міліціонери та активісти, які фіксували відвідувачів. У школах та на підприємствах вивішували списки тих, хто був помічений на богослужіннях.
У 1970-х роках відбулася певна “відлига”. У магазинах з’явилися “весняні” або “травневі” кекси. За формою та смаком вони нагадували паски, але не мали релігійної символіки. Їх випікали на місцевих підприємствах і продавали в дуже обмеженій кількості.
Попри всі утиски, багато миколаївців продовжували святкувати Великдень у родинному колі. Освячення пасок та крашанок часто відбувалося вдома. Деякі священники проводили таємні служби у приватних оселях.
З проголошенням незалежності України в 1991 році релігійні свята, зокрема Великдень, відновили свій офіційний статус. У Миколаєві відкрилися нові храми, відновилися традиційні обряди. Великдень знову став загальноміським святом, яке об’єднує громаду та дарує віру в диво.
Джерела: