Модні хитрощі мешканок Миколаєва у минулих століттях

Свідчень як розвивалась швацька справа в Миколаєві історія зберегла не так багато. Жительки Миколаєва шукали будь-яку можливість в різних ситуаціях виглядати достойно.

21 століття не таке вимогливе до жінок стосовно моди. Можна одягатися у те, що зручно і не дуже дивитись на модні тренди. Але минулі століття змушували жінок йти на різноманітні хитрощі, щоб встигати за швидкоплинною модою. Як вони це робили, читайте на сайті mykolayivchanka.com.ua.

Модні критерії 19-го століття

Якщо подивитись на портрети світських дам 19-початку 20 століття, то можна побачити, наскільки складним був одяг тих часів. Заможні миколаївчанки шили його на замовлення, або замовляли у великих містах. 

Історія не зберегла відомості про перших кравців, які одягали Миколаївських мешканок. За ті роки відсутні навіть оголошення, де пропонувалось пошиття дамського одягу. 

Миколаївчанки менш заможні часто шили одяг самі. Цього їх навчали у школах або ця майстерність передавалась від матері до дочки. 

Як би там не було, але жінки в Миколаєві одягалися вельми пристойно і модно. 

Наприкінці 19-го століття на вулиці Соборній було чимало ательє, де шили дамський одяг. У миколаївських газетах почали з’являтися оголошення про послуги кравців. Причому вони керувались останніми модними тенденціями. Заможні миколаївчанки в салоні могли обрати сукню з останніх каталогів і замовити тканину і фурнітуру для неї. 

Крім того, на початку 20-го століття набирає обертів фабричне пошиття одягу. Він набагато дешевший, ніж пошитий на замовлення, тож користується попитом у менш заможних миколаївців. 

Найкращий друг – швацька машинка

На багато років найкращим другом миколаївчанок стала швацька машинка. 

Після революції 1917 року красивий, гарний одяг став вважатись залишком минулого. Гарні сукні, кофтинки і спідниці замінили гімнастьорки і шкіряні піджаки. Про взуття вже й годи говорити. Але жінка попри таку революційну моду все одно бажала бути гарною.

Везунчиками вважались родини, які мали швацьку  машинку. Тут перешивали одежину старших діітей для молодших. Підганяли одяг за розміром. Справжнім щастям було здобути відріз тканини. Тоді одяг був не лише новим, а й за власними викрійками. Крім цього,  добрі швачки могли й підзаробити, адже, попри революції і війни, бажаючі гарно одягатися були.

Саме швацька машинка на довгі роки стала незмінною помічницею модниць. Якщо ви не вміли самостійно зробити викрійку, то можна було розпороти стару сукню і за нею пошити нову. Крім того, основам кравецької майстерності стали навчати у школах. Дівчата шили фартухи, спідниці і навіть прості фасони суконь. 

Звичайно, що ніяких закордонних журналів тоді не було. Але справжньою допомогою стала поява журналів “Радянська жінка”, “Работница” і “Крестьянка”. Там друкувались не лише викрійки, а й схеми для плетіння гачком і спицями. 

До речі, вміння в’язати теж дозволяло суттєво урізноманітнити гардероб. Мереживні комірці, жакетики, светри – миколаївчанки носили ці речі з задоволенням. Збирали колекції візерунків у загальні зошити. Ними обмінювались, як і здобутими викрійками. 

Якщо в місті з’являлися хороші кравець чи кравчиня, то безбідне життя їм було забезпечено. 

Конкуренцію кравцям на дому починаючи з 60-х років минулого століття склали ательє і перукарні. Проривом у царині моди стали так звані Будинки побуту. Найбільший такий будинок у Миколаєві працював поблизу ринку “Колос”. Там можна було замовити пошиття одягу, працював перукар. Згодом додалась ще й химчистка. Можна було замовити або відремонтувати взуття. Планувалось, що жінка, заходячи в такий Будинок побуту мали вийти з нього модною красунею.

Миколаїв був законодавцем моди

У 90-х роках минулого століття Миколаїв навіть був законодавцем моди. Тоді на теренах колишнього Радянського Союзу гучно заявила про себе швацька фабрика з незвичною назвою “Евіс”. Підприємство було розташоване у Миколаєві. Проте, купити одяг, пошитий саме там, не гребували й відомі радянські селебріті. 

Але історія головного постачальника одягу для миколаївців у радянський період міста набагато довша. 

Підприємство було створено у Миколаєві ще в 1926 році. Тоді багато вулиць і об’єктів були названі на честь більшовика Сергія Кірова. Не оминула ця доля і Миколаївську швацьку фабрику. 

Як і всі подібні підприємства радянського Союзу воно шило одяг за затвердженими лекалами. Тож на різноманіття фасонів і кольорів годі було й чекати. Одяг був здебільшого темних кольорів і простих фасонів. Про високу моду миколаївчанкам можна було забути. Це вважалося міщанством. 

Фабрика працювала в Миколаєві до 1941 року. З моменту вторгнення фашистської Німеччини підприємство, як  ще одну аналогічну Миколаївську фабрику евакуюють до Сибіру. Кінцевим пунктом призначення стало робітниче селище Болотне. 

Туди вивезли все обладнання. Є цікавий факт. Миколаївці – працівники фабрики відразу не запустили підприємство. Всі вивезені запчастини їм наказали віддати на місцеві швацькі фабрики. Тож коли настав час запускати свою, то стикнулись з багатьма труднощами. Запчастини довелось виготовляти самим. Їх виготовили місцеві токарі. 

Створення нової фабрики

Як і більшість евакуйованих підприємств, ця фабрика залишилась в місці евакуації. Тому в Миколаєві вирішили створити нову швацьку фабрику. У 1953 році розпочалось її будівництво. Площу для підприємства виділили чималеньку – понад чотири гектари. Будівництво тривало чотири роки. У 1957-у фабрика дала першу продукцію. Нове підприємство було потужним. У цехах стояло понад 500 швацьких машинок. 

Чи змінився асортимент у порівнянні з довоєнним? 

Жителькам Миколаєва знову прийшлось вигадувати, як прикрасити і зробити унікальним свій одяг. Адже, нова фабрика пропонувала те, що називалось “ширпотреб”. Тобто, знову стандартні фасони, довжина міді і ніяких декольте. Вечірньої сукні в магазинах від фабрики імені Кірова не купити. Їх там не шили. 

Миколаїв диктував модні тренди

Але настав період, коли одяг, пошитий у Миколаєві, став трендовим. 

Все змінилось наприкінці 80-х початку 90-х  років минулого століття. Легка промисловість стала “вислизати” з рук держави. З’явились кооперативи, де шили одяг. А згодом прокотилась хвиля приватизації. 

На той момент фабрика імені Кірова отримала нового керівника Володимира Западинського, а також нову назву. Вельми екстравагантну – “Евіс”. 

Це був справжній злет миколаївської моди і щасливі часи для миколаївських жінок. Фабрика випускала 43 вида одягу. Вже не потрібно було ходити до кравців, аби переробити фабричний одяг. Придбані в магазинах сукні, куртки і пальта від “Евіс” були модними, яскравими. 

До речі, одяг від цього миколаївського виробника не гребували носити такі зірки естради, як Алла Пугачова, Азіза. Модні покази, організовані Западинський відбувались у багатьох містах. У Миколаївських сукнях, спідницях і піджаках ходили жительки зарубіжних держав. 

Вперше, чарівна половина Миколаєва відчула себе не гіршими за парижанок.  

Але це тривало не довго. Володимиру Западинському набридло шити модний одяг і він подався у політику. Фабрику продав. І вона перетворилась спочатку на цехи для відшиву одягу, а потім взагалі припинила своє існування. Так завершилась для Миколаєва епоха модного злету. 

.