Щоранку мільйони жінок по всій країні здійснюють один і той самий ритуал – роблять макіяж. В наш час існує безліч косметичних засобів. Такий достаток навіть не снився жінкам у минулих століттях. Де поняття про косметику було зовсім іншим.

У середньовіччі жінки були змушені вдаватися до дуже відчайдушних заходів у гонитві за красою. Для досягнення блідої шкіри дівчата приймали миш’як та інші отрути. На сьогодні це здається цілковитим кошмаром. Хоча на той час це було нормою. Вік середньовічної краси не довгий.

Як же миколаївчанки справлялися з макіяжем у 19-му столітті, невже теж вдавалися до варварських методів? Більше на mykolayivchanka.com.ua.

Головний писк моди

Дев’ятнадцяте століття славилось своєю пишністю та витонченістю. У моді в усьому світі були пишні сукні, бліда шкіра, витончені риси, громіздкі та напудрені перуки. На все вплинув прихід Вікторіанської епохи.

Головним писком моди серед вищого стану була бліда шкіра, як обличчя, так і рук. Загар вважався ознакою нижчого стану, селянина. Щоб не допустити засмаги жінки уникали перебувати на сонці, всюди носили з собою парасольку. Також у моді був капелюшки з великими полями та ажурною накидкою на обличчя.

Але цього було мало, і тоді вони вдавалися до жахливих методів. Вживали невеликі дози ртуті, миш’яку, соки отруйних трав. Довго такі модниці прожити, звісно, ​​не могли. Тому на це зважилися не всі. Як правило, на це йшли представниці лише найвищих верств населення, які “конкурували” одна з одною. Часу на це вони мали достатньо.

З нешкідливих засобів використовували білила, рисову пудру. Деякі дами, коли вирішували, що цього мало, фарбували зуби у жовтий колір, щоб на їхньому тлі шкіра виглядала блідою. Такого смішного методу вдавалися швидше дівчата, без належних коштів на косметичні засоби.

Поряд з блідістю шкіри, в 19-му столітті було модно мати важкий погляд і злегка примружені повіки. Щоб добитися такого погляду модниці капали в очі собі засіб з беладонни. Беладонна – це наркотична рослина. Насправді вікторіанські модниці часто бували “під кайфом”. Адже через очі наркотик потрапляв у кров. Це позначилося на стані зору.

Миколаїв був далекий від столичного життя. Але в 19 столітті на його території проживало чимало забезпечених людей. Морські адмірали, капітани приїжджали до міста зі своїми дружинами, сестрами, дітьми, слугами. Та попри віддаленість від столичного життя, миколаївські представниці вищого стану теж дотримувалися загальних правил краси.

Які засоби використовували

Великого вибору у засобах для макіяжу у красунь у 19 столітті не було. До зовнішніх засобів краси відносили рум’яна, пудра, білила для обличчя. У царській Росії промислове виробництво косметики почалося лише у другій половині 19 століття. А в Миколаєві ще через сто років – у другій половині 20 століття.

До цього часу справжню косметику могли дозволити собі лише заможні верстви населення. Бо їх можна було купити лише за кордоном. Переважно у Парижі. Через це красуні, які не мали можливості купити французьку косметику, використовували підручні засоби. Замість пудри – борошно, замість рум’ян – буряк.

Натуральні засоби в макіяжі використовували переважно сільські жителі. Буряком робили рум’яна, а точніше рівні червоні кола на щоках, як у казці “Морозко”.

 Вугілля використовували як підводку для брів та очей. Червоні ягоди (журавлина, вишня) використовували як помаду. Про високі тенденції моди у вигляді блідої шкіри сільські жителі не знали. Та й вони не мали вибору. Вони не могли уникати сонця, оскільки постійно працювали на полях. До того ж якщо високий стан використовував макіяж щодня, то сільські мешканці лише на свята та весілля.

Селянам купувати “домашні” засоби косметики не було потреби. Вони росли в них на городі та в саду. Інша річ корінні миколаївчанки. Не всі з них належали до вищого стану та мали доступ до французької косметики. Робочий шар населення теж використовували натуральні засоби косметики. Придбати їх можна було на звичайному ринку. 

У 19 столітті у Миколаєві головний базар розміщувався на Базарній площі. Починався він на магістратській площі, потім тягнувся до Адміральської. А потім розширився до Соборної вулиці. На базарі були лавки як із продовольчими товарами, так і з одягом, тканинами, ліками. Там торгували як перекупники, так і самі люди. Все було виключно домашнє, екологічно чисте та автентичне. Окрім місцевих товарів, були й заморські смаколики. Які привозили заморські моряки та торговці.

А чим ми гірші?

У 19-му столітті до макіяжу вдавалися не лише жінки, а й чоловіки. І іноді вони перевершували жінок. Серед чоловіків не так широко використовували внутрішні засоби краси – миш’як, беладонна, лимонна кислота. Зате косметичними засобами вони часом зловживали. Саме чоловіки першими почали використовувати перші пробники тонального крему. Перший тональний крем, у такому вигляді, як ми звикли його бачити, був випущений в 1935 році в Парижі, що не дивно. До цього всі модники та модниці використовували “тональник” домашнього приготування.

До його складу входили борошно, глина, порошок охри, пилок рослин. Іноді додавали свинцеві білила. Попри те, що вони не потрапляли всередину, все одно завдавали непоправної шкоди здоров’ю. Усьому виною їх випаровування. Чоловіки та жінки вдихали їх і це шкодило їхньому здоров’ю. Через це вони проживали недовге життя. Часто закінчували його у муках. Такою була ціна вікторіанської краси.

Такі засоби як миш’як, ртуть, настойки з беладони – миколаївці могли придбати в аптеках чи аптечних наметах на базарі. Найдавніша та перша аптека Миколаєва з’явилася на головній міській площі.

 Пізніше аптечні пункти почали з’являтися разом зі шпиталями. Зародження військових госпіталів, і як наслідок аптек, почалося ще за Потьомкіна. Його особистий лікар висунув таку ідею. Перший великий Морський військовий шпиталь з’явився у Миколаєві на початку 19 століття. Він знаходився на вулиці Садова та вулиці 68-ми десантників. Госпіталь складався з аптеки, аптечної лабораторії та “аптекарського містечка”. Там миколаївці мали змогу придбати засоби, які використовували не за призначенням.

Косметика для догляду за шкірою за рецептом позаминулого століття

Якщо ситуація з декоративною косметикою в 19-му столітті викликала або сміх, або жах, то доглядова косметика була цілком прийнятною. До того ж більшість древніх технік перекочували у промислове виробництво косметики.

Наприклад, маски із глини. Споконвіку жінки використовували маски з глини як догляд за шкірою. Особливо відколи були помічені цілющі властивості цієї глини. Як вона сприятливо впливає на стан шкіри. Тим більше, що в Миколаївській області є природне джерело цілющих глин – Кінбурнська коса і не лише.

Нині нам не треба йти кудись і копати там глину. Достатньо купити суху суміш в аптеці чи косметичному магазині.

Ще одна складова, яка прийшла до нас із позаминулого століття – фруктові кислоти. Крім глиняних масок, жінки робили маски із кислих ягід, фруктів, цитрусових. Їх товкли до пюре, і цю суміш наносили на шкіру. Кожна ягода мала свої властивості. В основному вони боролися зі шкірними захворюваннями, вуграми, освітлювали шкіру, трохи розгладжували зморшки. Саме технологія використання фруктових кислот подарувала нам пілінги для обличчя.

Сучасні пілінги, що ґрунтуються на фруктових кислотах, мають, безумовно, складнішу формулу, ніж просто потовчені ягоди. Проте все йде саме з перших рецептів.

Першим прототипом тоніка для обличчя з ефектом відбілювання була рідина (юшка), яка утворилася в процесі квашення капусти. Нею протирали обличчя селянки. Вона чинила відбілюючий ефект на шкіру, а також сприяла загоєнню різних утворень на обличчі. У наш час такий засіб не використовують навіть у природній косметиці. Оскільки зараз для прискорення квашення капусти додають оцет. Але тоніки на основі огірка, гарбуза, зеленого чаю, відварів трав використовують практично всі виробники доглядової косметики. Така продукція вважається найнатуральнішою та найкращою.