Скарби жіночої краси: традиційні прикраси миколаївчанок за часів Київської Русі

Жіночі прикраси доби Київської Русі мали серйозне значення. І воно виходило далеко за межі декоративної функції. Для жінок у тогочасному суспільстві прикраси були мовою символів, які відображали їх соціальний статус, матеріальне становище, сімейний стан, вірування, і навіть місцеву ідентичність. Наш регіон Миколаївщини в цьому контексті є особливо цікавим. Бо ж тут споконвічно перепліталися слов’янські, кочові та візантійські традиції. Завдяки цим особливостям Миколаївська область стала осередком унікальної культури виготовлення й використання прикрас. Таких, які відрізняли її від інших земель Київської Русі. А більше про традиційні прикраси миколаївчанок протягом ІХ – ХІІІ століть – читайте на сайті mykolayivchanka.com.ua. 

Роль прикрас у житті миколаївчанок в добу Київської Русі

На території Миколаївщини прикраси відігравали важливу роль у повсякденному житті жінок. У їхньому соціальному статусі та в ритуальних обрядах. Наприклад, знайдені поблизу сучасного Вознесенська срібні гривни й браслети належали заможним жінкам і демонстрували громаді їх статус. У степових районах часто носили фібули. Ними закріплювали плащі. Зазвичай вони були прикрашені геометричними або рослинними орнаментами.

Дослідження археологічних розкопок у селі Білозірка (територія сучасної Сокологірської селищної громади) свідчать про те, що тут жінки носили багаторядні намиста. Найчастіше вони були виготовлені зі скла, бурштину та кераміки. Ці намиста слугували не тільки прикрасами, а й оберегами. Вони захищали своїх власниць від злих духів. 

Ще однією унікальною прикрасою в селах Миколаївщини були “лунниці”. Це підвіски у формі півмісяця. Вони символізували жіноче начало та родючість. Здебільшого їх виготовляли зі срібла та бронзи, а декорували гравіюванням. Зокрема стилізованими мотивами сонця й місяця. Бо саме це підкреслювало зв’язок із язичницькими віруваннями Миколаївщини.

Матеріали та техніки виготовлення прикрас

Наша Миколаївщина завжди вирізнялася багатством своїх природних ресурсів. І за часів Київської Русі тут їх активно використовували для створення прикрас. Бурштин із північних земель, кістки степових тварин, глина та металеві руди… Все це було основою для виготовлення виробів.

Так, сировиною для прикрас був бурштин, поширений у Балтійському регіоні. Його доставляли на Миколаївщину і вже тут створювали намиста та вставки для металевих виробів. Також було виявлено зразки техніки карбування на бронзі, зокрема на браслетах і діадемах. Вони виконувалися шляхом нанесення геометричних орнаментів тонкими різцями.

Окремо слід згадати й про скло, яке везли через причорноморські торгівельні шляхи. Знахідки скляних намистин у районі сучасного Очакова свідчать про високу якість таких прикрас і зв’язки з Візантією. Місцеві майстри застосовували техніки лиття, гравіювання й карбування. Це дозволяло створювати як прості функціональні вироби, так і складно декоровані прикраси.

Особливої уваги заслуговують також і прикраси з мідного сплаву. Наприклад, у розкопках поблизу Варварівки (мікрорайон сучасного Миколаєва) були знайдені фібули, прикрашені червоною емаллю. Цей стиль має візантійське коріння. Але завдяки унікальній техніці накладання емалі отримав риси Миколаївщини.

Основні види прикрас, характерних для Миколаївщини

Миколаївщина розташована на перехресті історичних торгівельних шляхів. Завдяки цьому тут сформувався унікальний стиль прикрас. Він був навіть у ІХ столітті, на початку доби Київської Русі. Цей унікальний стиль поєднував місцеві традиції із впливами сусідніх культур. 

Археологічні дослідження в нашій області, зокрема в околицях Очакова, Вознесенська, Баловного та Баштанки, підтверджують значну різноманітність форм і технік виготовлення прикрас.

Знахідки бронзових гривен у селах поблизу Очакова свідчать про поширення цієї прикраси серед заможних жінок. Гривни з Миколаївщини часів Київської Русі мали товсті стінки. Їх часто прикрашали гравіюванням рослинних орнаментів або зображенням тварин. Це було саме тією особливістю, яка вирізняла ці прикраси від інших міст. У Південному Бузі було знайдено кілька срібних гривен із впливом візантійської техніки обробки металу.

Велика кількість підвісок у формі лунниць, хрестів та стилізованих символів природи також було виявлено в селах Баштанського району. Унікальними для Миколаївщини є підвіски у формі риби. Вони символізували водну стихію як важливий елемент місцевої культури. Їх було знайдено поблизу Арбузинки.

У селах Новоодеського району знайшли намиста з річковими перлами та глиняними вставками. Їх особливістю був багаторядний характер. Вони мали декоративну функцію, а також служили своєрідними амулетами, захищаючи жінок від злих сил.

Знайдені поблизу Вознесенська фібули використовувалися для застібання верхнього одягу. Їх декорували складними візерунками. На них часто зображали виноградну лозу, яка символізувала родючість.

Вплив сусідніх культур на прикраси Миколаївської області

Завдяки географічному розташуванню Миколаївщини, місцеві майстрині прикрас перебували під впливом різних культур. Так, серед очаківських прикрас ІХ-ХІІІ століття є й такі, що виготовлені за візантійськими технологіями. Наприклад, сережки з емалевими вставками демонструють використання дорогоцінних матеріалів і витонченість форм.

Половці та печеніги, які мешкали на території сучасного Миколаївського степу, мали серйозний вплив на техніки обробки металу. У степових районах Баштанського району було виявлено підвіски та гривни із зображеннями коней і хижаків.

Контакти з Київською Руссю збагачували місцеві прикраси слов’янськими мотивами. На півночі області, у Кривоозерському районі, знайдено фібули із зображенням стилізованих рослин, схожих на елементи прикрас із центральної України.

Жіночі прикраси в обрядах та ритуалах

У селах поблизу Нової Одеси в добу Київської Русі під час весіль наречені носили масивні намиста з червоними бурштиновими вставками. Вони символізували здоров’я та родючість. У весільних обрядах також важливу роль відігравали й металеві прикраси. От як, наприклад, браслети та сережки. Вони були оберегами від злих сил.

Під час поховальних ритуалів жінок завжди супроводжували їхні прикраси. Особливо лунниці та підвіски. Вони мали допомогти душі в потойбічному світі. Подібні вироби археологи знаходили в курганах Миколаївщини, що підтверджує зв’язок прикрас із сакральною сферою. Водночас у календарних обрядах жінки часто одягали намиста з натуральних матеріалів – бурштину або кістки. Цим вони підкреслювали єднання з природою.

Жіночі прикраси на Миколаївщині часів Київської Русі також мали важливу роль у магічних та ритуальних практиках. В тому, що виходило за межі особистої естетики. Зокрема, знайдені біля Вознесенська вінці з металевих пластин символізували зв’язок із небесними силами та використовувалися у різних езотеричних обрядах. Такі прикраси часто виготовляли зі срібла або бронзи, щоб підсилити їхню оберегову функцію.

На релігійні свята, такі як Спас чи Трійця, жінки носили сережки у формі хрестиків. Їх було знайдено поблизу Сокологірська. Декоративність прикрас доповнювалася християнськими символами, які поступово витіснили язичницькі.

Та, варто відзначити, що лунниці залишалися популярними серед жительок Миколаївщини навіть після прийняття християнства. У селах поблизу Вознесенська під час святкування Купала багато жінок прикрашали себе лунницями. Також іноді комбінуючи їх із квітковими вінками.