У другій половині ХІХ ст. Миколаївщину активно заселяли після війн з Османською імперією. До Баштанського району прийшли вихідці з Бессарабії, Поділля, а також із Волинської та Чернігівської областей. Саме ця етнічна мішанина створила основу для формування локальних орнаментальних мотивів. Цікаво, що багато костюмів зберігалося в приватних колекціях і були частиною проєкту “Нація” кінця XX ст. – початку XXI ст. А більше про українське національне вбрання Миколаївщини читайте на сайті mykolayivchanka.com.ua.
Історичні передумови та етнокультурний контекст
Миколаївщина – важлива частина Лісостепу. Наша область зазнала багатьох етнокультурних впливів. У другій половині XIX століття, після Кримської війни (1853-1856 роки), сюди приїхали переселенці з Поділля, Волині, Чернігівщини та Бессарабії. Вони привезли свої традиції шиття й світи.
У 1880-1890-х роках на березі Південного Бугу біля Миколаєва вже була спільнота з 3 500 селян. Вони мешкали у селах Заозерне, Сухачівка, Новоолександрівка і самотужки пряли домоткане полотно.
Колективний устрій селянства означав традиційне пошиття сорочок. Кожна господиня мала 1-2 сорочки: на вихід і буденну. Перша була з тонкого льону, друга – з домотканого полотна з коноплі.
У Миколаєві та в Баштанському районі сорочку доповнювали запаскою. Як на Поділлі. Але з місцевою ознакою – пояс тут часто ткали з вовни вручну, 4-5 см шириною. В ньому використовували кілька кольорів – зелений, жовтий, бордовий.
У 1890 році в Баштанці було зареєстровано 12 сімей ткачів, які робили домоткане полотно. У 1900 році – 22 родини, які вміли виточувати (вишивати гладдю) жіночі коміри. Це безпосередньо вплинуло на вигляд сорочок – місцеві майстрині примудрялися робити гладь не просто білу, а з ніжно-салатовим відтінком. Для цього вони використовували заброджений льон. Орнаменти – геометричні, але адаптовані під місцеву флору. До прикладу, ромби 8 мм з косими лініями, які нагадують листя тополі з Прибужжя.
Локальні особливості візерунків
На Миколаївщині характерні орнаменти – це поєднання геометрії та рослин, яких немає десь ще. До середини XIX століття на Миколаївщині панували саме геометричні мотиви, особливо в селі Лиса Гора Первомайського району: ромби, лінії, трикутники 5-8 мм, часто у формі “зоряного хреста”.
Початок XX століття приніс “брокарівську” вишивку: троянди, гвоздики, фіалки… Ці мотиви прийшли через картки від французької компанії “Брокар і Ко” і швидко стали популярними навіть на Півдні України. На Миколаївщині вишивали переважно червоними та чорними нитками. Ця палітра не мала особливого символізму – просто стиль.
Миколаївчанка Любов Паранюк – майстриня з таврійського розпису. Вона створює нову, впізнавану вишивку. Основна гама – біло-блакитна. Перевагу надає архаїчній символіці, адаптує її під сучасний контекст Миколаївщини.
У Миколаївському обласному краєзнавчому музеї зберігаються автентичні сорочки, де поєднані ці мотиви. На вишивках можна побачити дубове листя, сосонки, квіти, гілля… І саме ці рослинні елементи характерні для нашої області. Часто коміри – вузькі або широкі, мають стійку форму. Іноді в них присутня “шлярка” – смужка тканини, зібрана в складки, що прикрашає горловину.
Заслужена майстриня народної творчості з Миколаєва Валентина Димова в програмі “Сьогодні. Головне” зазначила, що в південній вишивці повинні бути зірки, кольори – зелені навесні, приглушені літом, і застосовуються різні техніки: гладь, хрестик, лиштва… Один хрестик вишивається тільки в один напрямок, бо навіть оберт нитки створює зовсім інший ефект.
Таким чином, локальна мова візерунків Миколаївщини – це архів геометрії, “брокарівська” флора, біло-блакитна модна колірна гама, технічна багатовимірність та виразна стійка стилістика.
Українська козацька спадщина в деталях
Територія, на якій розташована сучасна Миколаївщина, була частиною Буго-Гардівської, Інгульської, Прогноїнської паланок Запорозької Січі. Козаки тут почувалися вільними. І весь їх одяг був оздоблений степовими мотивами. Як-от, наприклад, кольорові шнури або тканина, що витримує палке сонце.
Одяг козаків формувався з селянського костюма і мав військові функції. Наприклад, використовували тканини з пришитими залізними вставками, які створювали захист від холодної зброї.
Буденний одяг “козацької голоти” нагадував селянський. То були сорочки з грубого домотканого полотна. Чоловічі – короткі, тунікоподібні із прямокутним вирізом. Жіночі – довгі, складнішого крою з плечовими вставками.
У верхівки – старшини – вбрання було багатшим. Чоловічі сорочки виготовляли із тонкого полотна, з вишивкою золотом, сріблом або шовком. Поверх сорочки одягали кафтан, який міг бути шовковим, парчевим або суконним. Його підперізували шовковим пасом – широким шовковим поясом, перетканим на кожну четвертину золотими або срібними нитками.
Навіть міщани півдня зберігали частину козацьких рис. Одяг міщан був з мануфактурного матеріалу, але кроєм і декоративними прийомами близький до селянського.
Важливо сказати й про лікувальні та профілактичні прийоми козаків Миколаївщини. Наприклад, перед походами до Криму вони мазали свій одяг дьогтем. Вони вірили, що цей ритуал захистить їх від хвороб. Така практична міфо-символіка стала локальною традицією.
Сучасне продовження традиції – День вишиванки в Миколаєві
День вишиванки в Миколаєві відзначається щороку в третій четвер травня. Це свято стало важливою частиною культурного життя міста, об’єднуючи мешканців різного віку та соціальних груп.
У 2024 році святкування розпочалося 16 травня з концертної програми “На щастя! На долю! На Перемогу!” у Каштановому сквері. Захід зібрав сотні містян, серед яких були представники місцевої влади, освітяни, учні та студенти. Виступи фольклорних колективів, поетичні читання та патріотичні пісні створили атмосферу єдності та підтримки.
Особливістю святкування стало те, що 15 травня миколаївці могли скористатися безоплатними послугами комунального транспорту та медичних обстежень, якщо були одягнені у вишиванки. Ця ініціатива сприяла популяризації національного одягу та підвищенню культурної свідомості серед населення.
У 2025 році до святкування долучився кандидат історичних наук Олександр Хаєцький, який передав Миколаївському обласному краєзнавчому музею колекцію з 20 вишитих сорочок, більшість з яких мають від 70 до 90 років.
Музейна пам’ять і локальні ініціативи
Миколаївський обласний краєзнавчий музей активно займається збереженням та популяризацією традиційного українського вбрання. У 2025 році він отримав у подарунок колекцію вишиванок від Олександра Хаєцького. Серед експонатів особливо виділяється борщівська сорочка, подарована мешканкою Львова Мирославою Петрівною Біян. Такі сорочки були притаманні Тернопільщині та відрізняються особливим кроєм, кольором вишивки та орнаменту.
Музей також проводить тематичні виставки, присвячені історії вишиванки. Наприклад, у серпні 2024 року відбулася виставка, де були представлені різні етапи розвитку вишиванок, від геометричних орнаментів до таврійських оберегів.
Крім того, місцеві майстри та ентузіасти активно долучаються до відродження традицій. Валентина Димова, заслужена майстриня народної творчості з Миколаєва, проводить майстер-класи з вишивки, передаючи молодому поколінню знання та навички.
Джерела: