Сьогодні ми розкажемо про Адель Келем та Магду Дукарт, які жили в Миколаєві під час нацистського панування. Їхні історії — свідчення про те, як виживали жінки в окупованому місті. Їм, німкеням за походженням, приходилося не легше, ніж решті жінок. Де свої, а де вороги — ці вектори часто змішувалися. Більше на mykolayivchanka.com.ua.
Адель Келем
Вона мала багато імен: Галина Сидорчук, Галина Лермонтова, але справжнє її ім’я — Адель Келем. Вона була активним учасником миколаївського підпілля та брала безпосередню участь у численних диверсіях в Миколаєві. Вона передала сотні найважливіших повідомлень з підпільного Миколаївського центру командуванню Червоної Армії. Адель пережила всіх своїх «товаришів» по центру, дожила до поважного віку. Вона була останньою підпільницею Миколаєва. Адель Келем була нагороджена орденами та різними нагородами за свій вклад у визволення міста.
У підпілля Адель попала випадково. А може навпаки. Точно невідомо, чи було її знайомство з Олександром Сидорчуком сплановано радянськими спецслужбами чи так просто розпорядилася доля.
… У серпні 1941 року Миколаїв дуже сильно бомбили. Адель Келем згадувала, як її приймала у себе приятелька Мар’я Гурович. До початку війни вона працювала в НКВС. Діти її перебували в евакуації. Мешкала Гурович на вулиці Пушкінській. Кажуть, що туди не так часто «прилітало», як на пішохідну вулицю Радянську (Соборна). За словами Адель, одного разу приятелька Мар’я порадила їй обережно піти на ту саму Радянську, адже там, мовляв, можна було безплатно роздобути провіант. Побачивши величезні черги, молода жінка вирішила не чекати. Випадково зайшла до якоїсь бакалійної крамниці й вперше побачила там Сидорчука. Зав’язалася розмова. Він був не сам, а з двома товаришами-підпільниками. Але про це Адель дізналася вже потім. Чоловіки пішли її проводжати до самого будинку. Олександр Сидорчук запропонував їй зустрітися наступного дня, вона погодилася.
Своя серед чужих, чужа серед своїх
Тоді жінка називала себе Галиною, щоб ніхто не знав її справжнього імені. Так вона й представилася Сидорчуку. Пізніше він оселився разом з нею. Причому, перебрався він на нове місце буквально напередодні того дня, коли нацисти зайняли місто. Дослідники майже впевнені, що зустріч двох цих людей була таки спланована, а жінці приготована також активна роль у подальшій роботі Миколаївського центру. Олександру було необхідно легалізуватися в Миколаєві, окупованому нацистами. Кращий варіант — взяти шлюб з німкенею.
Господарі трикімнатної квартири, в якій мешкала Адель-Галина, знаходилися в евакуації. Вона з ними їхати відмовилася. Саме там і стали жити разом вони з Олександром Сидорчуком.
Олександр Сидорчук був, за словами дружини, доброю людиною. Він до останнього боровся за свої переконання та мріяв звільнити місто від нацистської зарази. На його рахунку цілий полк знищених гітлерівських літаків на Інгульському військовому аеродромі, ліквідація бензосховища, понад 20 авіамоторів та 2 ангари.
У квартирі «Галі» та Сашка часто збиралися німецькі офіцери. Серед них були Цимер та Ролинг, з якими Віктор Лягін наказав Аделі завести знайомство та дружні стосунки. Коли на аеродромі відбувся найпотужніший вибух, ці гестапівці з’явилися у будинку підпільників та почала ставити запитання: «Алексе, хто це зробив?». Але на Сидорчука жодних підозр не впало.
Аделі приходилося вести подвійне життя та працювати разом з чоловіком над спільною справою, бувала сотні разів на волоску від смерті. Коли Олександр загинув у результаті підриву на власній вибухівці, Лягін зазначив: загинув найкращий чоловік. Але проблема, на його погляд, полягала в тому, що його вдова — німкеня. Адель розповідала, що якби на неї пали хоч будь-які підозри у пособництві окупантам, то за наказом Лягіна її б розстріляли. Але вона залишилася з миколаївським підпіллям.
Магда Дукарт
Коли Віктора Лягіна заарештували нацисти, Адель приходила до нього у в’язницю. Він розумів, що його будуть катувати та намагався порізати собі вени. За словами вдови Олександра Сидорчука, Лягін передав записку для своєї дружини Магди. Магда, своєю чергою, як і Адель, була дружиною для прикриття. Але, як свідчать архівні записи, вона також кохала свого чоловіка.
Магда була дочкою пані Емілії Дукарт. Вони займали в Миколаєві привілейоване становище й тримали коней, кучера та домогосподарку. Саме в їхньому особняку оселився на певний час Віктор Лягін. Перші тижні окупації в цьому будинку, «лояльному» до нацистів, жив комендант Миколаєва Гофман. Приїздив до Дукартів й адмірал Бодекер. Для Лягіна, перебувавши під прикриттям, це були ідеальні обставини.
Магда, дочка господині, сподівалася відправити матір в евакуацію. А сама сподівалася, що зможе піти на фронт добровольцем. В душі Дукарти не підтримували нацистський режим.
Учениця професора Ленінградської консерваторії, красуня Магда зовсім не зраділа приїзду Лягіна, який користувався на той момент фальшивим прізвищем «Корнєв». Вона його сприйняла, як подразник. Але згодом молода жінка була зрозуміла, що Віктор не зрадник. Зачарована розумним та харизматичним Віктором, почала йому допомагати.
Мужність Магди та її матері забезпечувала конспірацію Лягіну-Корнєву. Магда Дукарт працювала перекладачкою адмірала Бодекера, який керував Південними корабельнями. Саме вона сприяла тому, що Лягін зміг втертися до нацистів в довіру.
Доля жінки диверсанта
Магда, яка була громадянською дружиною Лягіна, дарувала чоловіку підтримку та кохання. Це було необхідно для того, щоб хоч трошки дати щастя тому, хто щодня ходить на межі життя та смерті. Лягін розумів, наскільки є величезною підтримка та жертва цієї жінки. Коли його заарештували гестапівці, Віктор намагався відвести будь-які підозри від Магди та Емілії Дукарт. Йому це вдалося, але коли його розстріляли, вони втратили єдиний захист.
Восени 1943 року, коли до Миколаєва наближався фронт, Дукарти евакуювалися. Зробили вони це зрештою, щоб не привертати увагу гестапо. Спочатку вони опинилися у Польщі. Але Магда на той момент була вже дуже хворою. В неї почався туберкульоз відкритої форми. Перебуваючи там, де була американська окупаційна зона, жінки просили, щоб їх пропустили до радянської зони. Їх засудили.
Донька Віктора Лягіна Тетяна приїхала до Миколаєва у 1958 році. Вона мала змогу ознайомитися з архівними документами. Після цього міф про те, що Дукарти були зрадниками нарешті розвінчали. Всі дізналися, що Магда та її матір були найближчими соратниками Лягіна.
… Магда пройшла крізь допити, підозри та примусове лікування в Казанській психлікарні. Вона померла 19 травня 1952 року у стінах НКВС. А в грудні 1966 року її повністю реабілітували. Ще рік потому її посмертно нагородили медалями «За бойові заслуги» та «Партизану Великої Вітчизняної війни». Також нагородили і її матір Емілію.
Як ми знаємо з історії, радянська влада відрізнялася своєю «вдячністю». Тоді було заведено переслідувати своїх героїв, закривати їх в психлікарнях, доводити до суїцидів, змушувати гнити у таборах. Героїв боялися. Людину вичавлювали, а потім намагалися скоріше прибрати якомога далі від очей. Щоб більше не «геройствував» без потреби.
Долю своїх батьків та чоловіків наслідували й жінки. Але історія досі пам’ятає їх імена.