У Баштанському районі Миколаївської області знаходиться Свято-Михайлівський Пелагеївський православний жіночий монастир. В різні роки свого існування він зазнав випробувань, але вистояв. Вистояв, як і віра тих, хто приходить сюди у надії отримати заспокоєння та благословення. Більше на mykolayivchanka.com.ua.
Красоти монастиря
Його називають справжнім рукотворним дивом, розташованим на мальовничому березі Інгулу на території регіонального ландшафтного парку «Приінгульський». Південна православна перлина Миколаївщини, яка вабить до себе вірян з усіх куточків України. Церква Святої Пелагеї знаходиться в самому центрі архітектурного комплексу. Розпочалося її будівництво у 1896 році. Тривало воно до 1904 року. Висота трипрестольного храму складає сорок сім метрів. Його прикрашають дванадцять позолочених куполів-цибулин та дванадцять дзвонів. Великі дзеркала вмонтовані в хрести. До речі, дзеркала не прості, а грановані. Завдяки такому способу храм можна побачити здалеку. Відвідувачі також відмічають неймовірні кольорові вітражі на вікнах.
Три престоли представлені престолом Святого Архістратига Михаїла, Мученика Андрія Стратилата, Преподобної Пелагеї.
Занепад у XX столітті
Наприкінці ХІХ століття брати Андрій та Михайло Дуриліни розпочали будівництво святого храму. Зробити це заповідав їм їх батько купець Ісидор Дурилін на згадку про матір Пелагею, яка померла молодою під час пологів. Німецький архітектор, ім’я якого історія не зберегла, застосував стиль модерн, який був популярний на межі ХІХ-XX століть.
Храм розмістили у малолюдному районі села Пелагіївка. До 1917 року в храмі була приходська школа.
Велична споруда на березі річки приваблювала не тільки мирян, а й злодіїв. Після революції храм побачив полчища жадібних злочинців, які, наче щури, обшукували навіть дальні кути храму. Більшовики та інші прості злодюжки, які не мали в душі нічого святого, вдиралися до святого місця, вносячи безчестя та бруд. У 1930-х роках храм пограбували. Тоді були знято одинадцять дзеркальних хрестів. Дванадцятий хрест не змогли забрати. Розповідають, що двоє чоловіків, які хотіли його зняти, не втрималися та впали. Падіння з 30-метрової висоти, звичайно, було смертельним. Не тільки постраждали хрести — було розбито вівтар та царські врата з фаянсу та порцеляни. Було вивезено ажурну металеву огорожу.Зловмисники намагалися розібрати храм по цеглинці, але в них нічого не вийшло. Кажуть, що його стіни трималися на старовинному рецепті розчину — на яєчних жовтках. Після війн сама будівля храму залишилася в майже не пошкодженому виді. Залишився тільки слід від снаряда, який не, на щастя, розірвався, але пробив стіну. Після Другої світової Пелагеївський монастир став на деякий час коморою-зерносховищем.
Нове життя монастиря
Через багато років забуття творіння братів Дуриліних відродилося, наче казковий Фенікс з попелу.
У 1992 році храм був переданий Українській Православній Церкві. Власними зусиллями священник, парафіяни та навіть школярі зробили все, щоб навести лад там. Все заради того, щоб скоріше мати змогу проводити церковні служби. У 1994 році там почав функціонувати жіночий монастир. Храм було повністю відновлено. Того ж року в монастирі оселилися перші поселенці.
В Пелагеївському монастирі паломники та туристи насамперед прагнуть побачити ікону Спасителя «Живоносне джерело» XVI століття. У 2001 році на ній з’явилися деталі малюнка, який не бачили раніше.
Ще одне диво монастиря — Володимира ікона Божої Матері, яка почала мироточити на початку 2000-х років. Кажуть, ця ікона дарує зцілення.