У місті, де кораблі збиралися на плавання, а важка праця будувала новий світ, миколаївські дівчата завжди знаходили способи підкреслити свою жіночність. І так, навіть у важких умовах радянської доби. Їх макіяж був не просто засобом краси, а й відображенням витривалості, творчості та прагнення до індивідуальності. У цьому лонгріді на сайті https://mykolayivchanka.com.ua/uk розглянемо особливості макіяжу миколаївчанок у радянські часи.
Ранні роки, або домашня рецептура
Після Жовтневої революції 1917 року радянська влада дуже критично ставилася до декоративного макіяжу. Бо ж він асоціювався з буржуазною розкішшю. У Миколаєві косметика тоді була рідкістю. Інколи вона зустрічалася у місцевих магазинах, але й то був вкрай обмежений асортимент. Тож через брак косметичних засобів у крамницях миколаївчанки були змушені шукати альтернативи. Так почалося широке розповсюдження домашніх рецептів макіяжу.
Дівчата та жінки дуже любили макіяж очей. А відтак туш виготовляли із дрібно подрібненої сажі, води та залишків господарського мила. Для їх змішування використовували всі можливі підручні засоби. У такий спосіб миколаївчанки отримували примітивний, проте ефектний засіб для макіяжу очей.
За свідченнями архівних документів, у 1925-1929 роках чисельність косметичних точок у Миколаєві була одиничною. Це й далі змушувало жінок вдаватися до самостійного виготовлення косметики… Водночас зірка того часу миколаївчанка Любов Байрашевська, яка згодом стала символом епохи, була взірцем краси. Її образи надихали всіх місцевих жінок.
Відродження краси після війни
Після звільнення Миколаєва від нацистської окупації 28 березня 1944 року місто почало відновлюватися. Звісно ж це був тривалий процес, але доволі таки стабільний. Епоха повоєнного відродження торкнулася й культури краси. Миколаївчанки, які пережили жахи війни, намагалися повернути собі відчуття вроди та власної гідності.
У 1947 році з’явився фільм “Весна”. Він став натхненням для наших бабусь в експериментах з новими образами. Яскраво підкреслені губи, делікатно змодельовані брови та виразні очі тепер стали символом відродження.
Тоді вперше в історії Миколаєва місцеві торгівельні точки, які здебільшого розташовувалися на центральних артеріях, почали продавати косметичні засоби. То були і духи, і одеколони, і туалетне мило, пудри та губні помади кількох відтінків, один вид крему, шампунь та зубний порошок.
Відтепер продавали навіть засоби для макіяжу очей, який так любили миколаївчанки. Крім туші, можна було придбати тіні найрізноманітніших кольорів. Здебільшого все це виготовляли на миколаївському парфумерному заводі “Новая заря”. Ще частину косметики привозили з Європи. Через міські порти.
Експерименти 1960-х
У 1960-х роках Миколаїв перебував під впливом західних культурних тенденцій. Як і весь радянський простір… Цей період відзначається стрімким розширенням асортименту косметичної продукції. У місцевих магазинах почали з’являтися тональні креми типу “Балет”, туш “Ленінградська”, помади “Свобода” та набори тіней виробництва “Рассвет”. Майже всю продукцію сюди постачали з Ленінграда (сучасний Санкт-Петербург) та Москви.
Тепер яскравими орієнтирами для місцевих модниць стали такі відомі фільми як “Кавказька полонянка” (1967 року) та “Іван Васильович змінює професію” (1973 року). Виразні образи з них, зокрема й стиль самої “кавказької полонянки” Наталії Володимирівни Варлей, неабияк впливали на локальні тенденції.
Зважаючи на специфіку південного клімату – вологість та сильні вітри Чорного моря, миколаївчанки експериментували з багатошаровим нанесенням косметики. Для цього вони використовували як офіційно доступні засоби, так і ті альтернативні методи, якими користувалися у попередні роки.
Про стійкість робочого макіяжу
Згідно з архівними документами Миколаївської міської ради за 1975 рік, майже 80% жінок суднобудівних підприємств використовували робочий макіяж. Він зберігав свій вигляд впродовж 4-6 годин. І це без підправки. Варто відзначити, що температура в деяких цехах могла сягати +25°C, а в холодильних приміщеннях опускатися до -5°C. Тож миколаївчанки були змушені використовувати косметичні засоби максимальної стійкості.
На практиці це означало багаторазове нанесення туші. Найбільший попит тоді мала “Ленінградська”. Водночас у цей час увійшли в моду яскраві тіні для повік. Особливий попит мали блакитні та зелені відтінки. Жінки наносили тіні на всю площу повік, створюючи виразний образ.
Робочі умови характерні для місцевих суднобудівних заводів і вплив морської вологи вимагали застосування макіяжу, який міг витримувати агресивне кліматичне середовище та сильний вітер. Тож миколаївські жінки й досі продовжували винаходити власні рецепти домашнього виготовлення косметики. Нею користувалися разом з покупними засобами. Це дозволяло зберігати чіткість акцентів на очах та губах протягом тривалого робочого дня.
Салони краси та місцеві стилісти
Історичний центр Миколаєва завжди був на вулиці Адміральській. У 1976 році тут відкрився перший салон краси. Він мав назву “Гламур”. Цей салон став відомим завдяки майстерності стилістки Людмили Коваль. Своїм професіоналізмом вона щодня надихала десятки містянок.
Згодом подібні заклади ставали справжніми осередками натхнення для місцевих жінок. За даними архівних звітів, у 1978 році у центральному районі Миколаєва функціонувало вже 12 салонів краси. Вони щомісяця обслуговували понад 1 500 клієнток. Сюди приїжджали навіть мешканки сусідніх населених пунктів. Як от, наприклад, з Воскресенського, Полігону, Капустиного, Баловного, Киряківки, Весняного, Надбузького, Зарічного…
Миколаївські стилістки, зокрема Василина Костюченко та Марина Гнатковська, часто брали участь у міських та обласних конкурсах краси. Їх проводили в Миколаївській обласній будівлі культури.
Ці осередки краси не лише пропонували послуги професійного макіяжу, а й організовували майстер-класи, де відвідувачки могли дізнатися про новітні тенденції, адаптовані під особливості вологого клімату, характерного для нашого портового регіону.
Ретро-відлуння у сучасному Миколаєві
У 2013 році у Миколаєві пройшов форум “Ретро‑Краса”. Він був організований культурним центром “Дім культури Миколаєва”. За даними організаторів, захід відвідали понад 350 учасників. Серед них був і місцевий архіваріус Олександр Іванкович. Він продемонстрував відвідувачкам оригінальні документи та фотографії з архівів Миколаївської міської ради.
На виставці були представлені радянські оригінальні косметичні засоби. Зокрема така популярна колись туш “Ленінградська”, тональний крем “Балет” та помада “Свобода”. Всі вони збережені в оригінальних упаковках 1960-х років і зберігаються й до нині.
Форум “Ретро‑Краса” не лише дав змогу сучасним візажистам відновити та адаптувати ретро-техніки, а й сприяв глибшому розумінню культурної спадщини Миколаєва.
Як бачимо, макіяж миколаївчанок у радянські часи був чимось більше, ніж просто зовнішнім виглядом. То була справжня форма самовираження, яка змінювалася разом із часом.