Найневибагливіша та найпростіша зачіска для сучасної миколаївчанки… Яка вона? Так, звісно, це коса. Але це на перший погляд вона проста, бо не вимагає багато часу для створення. Та, коси мають дуже глибокий сенс. Сакральний сенс. Неспроста ж наші предки на всій території сучасної Миколаївщини прикрашали свої голови косами. Та, крім жінок їх дуже любили заплітати й чоловіки.
Історія коси не зрівняється ні з чим… Історія коси зачаровує. А які ж чудові обряди в давнину існували?! Деякі з них наші бабусі зберегли й до сьогодні. Детальніше про дівочу силу – читайте на mykolayivchanka.com.ua.
Коса завжди і всюди
Коси у жінок здавна були прикрасами. І не лише в миколаївчанок. Заплетені коси любили представниці різних епох і різних народів. У всі роки. По всій земній кулі. До прикладу, єгиптянки часто заплітали собі велику кількість тоненьких косичок по всій голові. У більшості з цих дам було коротке волосся.
Європейки дуже любили об’ємні коси. Азіатки вже кілька десятиліть поспіль заплітають собі безліч тоненьких косичок з високого кінського хвоста. А ось наші бабусі, миколаївчанки, почали заплітати собі об’ємні коси, лише у ХІХ ст. Тоді, коли в моду увійшов сільський стиль.
Сучасні ж дівчата і жінки Миколаївщини користуються різними способами плетіння. Використовують багатовіковий досвід наших пращурів. Бо коса досі в моді. Коса досі дуже популярна.
Цікавим є той факт, що заплітати коси люблять не тільки представниці прекрасної статі. А ще й наші чоловіки. Сильні та мужні… Вони теж обожнюють носити косички.
Ще в часи Київської Русі чоловіки Миколаївщини вибривали всю голову, але на макушці завжди залишали довгий клок волосся. Його і заплітали в косу. Згідно легенди, це щоб Сварог – бог неба, світла й вогню, міг витягувати своїх синів-воїнів з поля бою. Так він рятував від смерті своїх кращих військових. А тих, кого не зміг врятувати, то за коси забирав їх у рай.
Деякі кочові народи, які населяли землі сучасної Миколаївщини на початку XVIII ст, заплітали тоненькі косички опущені вздовж обличчя. А решта волосся було розпущеним. Такі зачіски носили як жінки, так і чоловіки. То були й хозари, й печеніги, й половці (кипчаки)… Навіть татари. Вважалося, що людина з такою зачіскою задумала серйозну помсту, або збирається вступити в шлюб.
Звісно ж, способи плетіння і кількість косичок у чоловіків завжди відрізнялися. Навіть серед наших предків, мешканців Миколаївщини. До прикладу, у спокійний та мирний час наші пращури-дідусі ходили з розпущеним волоссям. Інколи перехоплювали його звичайною мотузкою або шкіряним ремінцем. Це залежало від соціальної верстви. Бо ж заможніші могли дозволити собі й дорожчий аксесуар.
Миколаївські обряди з косою
Про волосся починали піклуватися ледь не з самого народження дівчинки. Це було предметом особливої турботи. Бо ж і до наших днів миколаївські бабусі зберегли особливий ритуал першої купелі новонародженої дівчинки. У ванночку з водою завжди ставлять гребінець тихо примовляючи слова-побажання, щоб волосся було гарним, довгим і густим.
Стрижка? Лише в день народження. В перший день народження. Один раз і все. Аж до весілля. Це був надзвичайно важливий на Миколаївщині атрибут святкування протягом XIX-XX ст. Вперше підстригав волосся зазвичай хрещений батько. Він брав у руки ножиці та говорив волоссю особливі слова. То були побажання. Обстрижені локони обов’язково спалювали, і лише одне пасмо батьки дівчинки-іменинниці залишали собі на згадку. Це волоссячко зберігали усе життя.
Після першого дня народження дівчатка починали відрощувати свій скарб. Матусі часто ополіскували своїм донечкам волосся ароматники травами, розчісували та прикрашали стрічками.
У 6 років мав відбутися ще один обряд. Особливий обряд. Заплітини. Хрещена мама урочисто заплітала похресниці перші кіски. На Миколаївщині це робилося по-своєму. Не так, як в інших регіонах України. У нас волосся заплітали навхрест з чотирьох боків – з лоба, з-під вушок та з потилиці. Разом з цим хрещена могла говорити й свої слова-побажання для похресниці. Найчастіше це були побажання світлого майбутнього та приваблювати лише добрих парубків.
Підлітки та молоді дівчата все своє життя могли лише підстригати кінчики волосся. Але ніякому випадку не можна було робити це самостійно.
Друга і остання стрижка в житті миколаївської жінки відбувалася на її весіллі. Довіряли робити цей ритуал трохи старшому за неї чоловікові. Обстригали косу “до порогу”. Це була така собі межа. Між минулим і майбутнім. Це символізувало, що дівчина від тепер вже жінка. І підпорядковується вона більше не батькові, а вже чоловікові.
Кожна заміжня жінка на Миколаївщині мала покривати голову хустинкою. Більше цього, після весілля косу заплітати їй більше не можна було. Як і водитися з юними дівчатами.
Зачіски миколаївчанок у ХХ ст.
На початку минулого століття на Миколаївщині великою популярністю серед молодих дівчат і жінок користувалися зачіски з довгого волосся. Їх любили прикрашати різноманітними стрічками, перлами, квітами, гребенями, пір’ям… А вже у 1914-му році розпочалася Перша світова війна, тож жінкам довелося коротко підстригати своє волосся. Бо ж доглядати за ним не було а ні часу, а ні елементарних можливостей. Тоді з’явилися безліч моделей коротких стрижок – “каре”, “фокстрот”, “буби-копф”…
20-ті роки ХХ ст. – це час економічного підйому. Це неабияк відобразилося й на зачісках наших бабусь-миколаївчанок. Тоді на піку були коси, заплетені навколо голови. У вигляді “кошика”.
Згодом молоді дівчата полюбили чітке темне каре. Та, хоч короткі стрижки неабияк засуджувалися в суспільстві, кожна жінка керувалась виключно власними естетичними міркуваннями. В ті часи, обов’язково в кожної жительки старого Миколаєва мав бути прямий чубчик. Тоді вона вважалася дуже модною.
За десятиліття дами дуже полюбили довгі м’які хвилі світло-золотавого та пшеничного кольору. Дівчата з такими зачісками виглядали дуже ніжними та витонченими.
В 1940-х роках на Миколаївщину знову прийшла війна. Однак, наші бабусі собі не зраджували. Вони досі любили укладати своє волосся в хвилі. Після війни жінки надавали перевагу коротким стрижкам та зачіскам із кіс.
У 50-х рр. життя знову заграло всіма кольорами веселки. На модному п’єдесталі Миколаївщини опинилися блондинки… і Мерлін Монро. Її платинова шевелюра до плечей стала фетишем. Інша ж фатальна блондинка Бріджит Бардо ввела в моду “кінський хвіст”, а згодом і зовсім розпущене волосся. До слова, півстоліття назад це вважалося дуже непристойним.
У другій половині ХХ ст. в моді був об’єм. Об’єм на зачіски. Крім цього, дівчата активно користувалися ще й накладним волоссям. В ті роки миколаївчанки дуже любили начісувати своє волосся. Любили “бабетки”, “гавроші”, об’ємний “боб”… А згодом і об’ємну хімічну завивку.
Коса у фольклорі
Охайна гладенька дівоча голівка на Миколаївщині завжди символізувала чистоту, а коса – цнотливість. Тут би варто взяти до уваги картину “Катерина”, Тараса Шевченка. По сюжету вагітна дівчина залишається сама. Її очікує трагічна доля. Доля покритки. А волосся зрадженої москалем вагітної Катерини розтріпане, однак ще не покрите, як це мало було у вже заміжніх жінок.
В українському фольклорі розпущена дівоча коса символізує драматичні події… Болючі події в особистому житті. В душі… На думку етнографів, туга молодої дівчини з розпущеною косою – це про втрату цноти. А саме причина цієї туги – це те що вона розуміє, що її шанси взагалі вийти заміж рівні нулю.