Миколаїв завжди хизувався повним набором чоловічих професій. У минулі століття місто здебільшого потребувало саме їх. Чим же займались жінки? Вони також не стояли осторонь життя в місті. Хоча з моменту заснування Миколаєва суто жіночих професій було мало. Причому жінкам доводилось виборювати собі право працювати на певних посадах і постійно конкурувати з чоловіками. Проте, з роками їх список поступово збільшувався. Більше на mykolayivchanka.com.ua.

Медсестри і лікарки

Першим місцем, де була затребувана жіноча праця, стали шпиталі і лікарні. У Миколаєві, який був не лише кораблебудівним містом, а й часто прифронтовим, був військовий шпиталь. Свого часу такі лікарняні установи поблизу бойових дій рекомендував створювати відомий лікар Данило Самойлович. Він же й створив і очолив Миколаївський військовий шпиталь. 

Там і було одне з перших місць працевлаштування миколаївських жінок. Але були вони там не лікарками, а медичними сестрами. Навчались часто безпосередньо на робочому місці. Лише згодом почали відкриватись курси, де жінок готували на “медичок”. 

Стати професіональними лікарками і трохи посунути в цій професії чоловіків жінки змогли лише в 20-му столітті. Але це право їм довелось виборювати. На початку минулого століття чоловіки не вважали жінок достатньо компетентними, щоб займатись наукою. 

Гувернантки і вчительки

Професія вчительки в минулі часи вважалась більш природною для жінок. Хто ще буде займатись дітьми, як не жінка. І якщо про миколаївських гувернанток мало, що можна сказати, то деякі вчительки увійшли в історію міста. Але зазначимо, що жінки здебільшого працювали й очолювали навчальні заклади для дівчат. 

В історію Миколаївської освіти увійшла Софія Павлівна Калафаті. Вона протягом 20 років очолювала Ломоносівське училище в Миколаєві. Вона була першою і єдиною директоркою цього  навчального закладу. За свою роботу на цій посаді була неодноразово відзначена державних нагород. 

Софія Калафаті була прихильнецею нових методик. Завдяки її роботі училище для дітей миколаївців середнього класу і бідних мало сучасні підручники. А учні здобували освіту, яка давала їм можливість навчатись і далі. Училище заслужило довіру серед різних класів населення і представників різних національностей. І все завдяки його директорці. 

Модистки і перукарки

У світ моди жінки також потрапили не одразу. Тут їм довелось витримати жорстоку конкуренцію з чоловіками. 

Справді, у всіх містах, в тому числі й у Миколаєві, власниками ательє були чоловіки. Та й популярністю користувались кравці-чоловіки. Саме їм довіряли шити чоловічий одяг, мундири, шкільну форму. 

Жінок-кравчинь називали по іншому. Звучало це трохи принизливо – “модистки”. Їхні послуги замовляли жінки з дворянських і купецьких родин. Якщо модистка не лише добре шила, а й могла моделювати одяг, то така жінка мала постійних клієнток. А в  чергу до неї  записувались за кілька місяців. До речі, і в 20-му та 21-му сторіччях добре було мати серед знайомих досвідчену кравчиню.

Подібна ситуація виникла і серед перукарів. Тут теж пальма першості спочатку належала чоловікам. Тим більше, що у 18 столітті перукарі часто навчались своєї  майстерності за кордоном.  Та й здебільшого робили й носили перуки, а не робили зачіски. 

Мода на перуки пройшла. І поступово з’являються перукарки. Жінки фактично витіснили чоловіків  з перукарської професії у 20-му столітті. В радянському Миколаєві в міських перукарнях зустріти чоловіка, який там працює, було за рідкість. Вважалося, що перукарство – не чоловіча професія. 

До речі, в радянські часи послуги кравчинь і перукарок можна було отримати в так званих Будинках побуту. Це було зручно, особливо, якщо готувались до якогось свята. Можна було пошити одяг і зробити відповідну зачіску. 

Телефоністки і листоноші

Поява жінок на телеграфі вважалось справжнім проривом для феміністок. Чарівну стать допустили до техніки.

Але спочатку на телеграфі працювали виключно чоловіки. Їхні посади прирівнювали до військових і висували чимало вимог. Наприклад, у Миколаєві, де тривалий час працював міжнародний телеграфний вузол “Лондон-Делі”, від працівників вимагали знання англійської мови і міжнародного законодавства. 

Проте з часом, коли телефон ставав вже не предметом розкоші, а засобом для передачі інформації, за комутатори почали саджати жінок. У завдання панянок, як їх називали користувачі телефонів, входило прийняти вихідний дзвінок і з’єднати абонента з потрібним номером. У 50-х роках двадцятого століття у Миколаєві починають з’являтися автоматизовані телефонні станції. Тож вручну з’єднувати абонентів вже було не потрібно. 

Але жінки отримали можливість навчатись у відповідних вищих навчальних закладах і повернутись на роботу вже інженерками. Так жінки в цій царині стали працювати однаково з чоловіками. 

До речі,  поштар та листоноша  були колись чоловічими професіями. 

Навіть мали свій формений одяг. Тож про жінок тут не йшлося. Адже, поштар мав не лише вправлятися з документацією, а й обходити коней і носити вантажі. Крім того, як і на телеграфі, працівники пошти мали знати кілька іноземних мов. Адже, Миколаїв мав свою митницю, тож вважався прикордонним містом. 

І тут гендерні зміни принесло двадцяте століття. Пошта фактично стала суто жіночим місцем роботи. У двадцятому столітті в Миколаєві ще можна було побачити листонош-чоловіків. Але з роками важку сумку листоноші стали носити лише жінки. Та й в поштовому відділенні можна побачити лише жінок. 

Інженерки і працівниці суднобудівних заводів

Працювати як інженери або на суднобудівних заводах жінки стали лише в 20-30 роках двадцятого століття. 

Ці підприємства тривалий час були закриті для чарівної половини людства. Щоб уявити, як виглядала Миколаївська корабельня у часи заснування міста, достатньо прийти до музею суднобудування і флоту. Там є велика діорама будівництва корабля. В центрі інженер, який керує будівництвом. В очі впадає те, що він у військовому однострої. Після завершення будівництва інженер часто ставав капітаном новозбудованого корабля. Тож жінка не могла обіймати цю посаду. 

Та й на самому заводі праця була ручною і дуже важкою. 

Лише починаючи з 20-30-х років двадцятого століття на суднобудівних підприємствах стали з’являтися жінки. Спочатку в цехах. Фарбували корпуси. А коли розпочався пік соціалістичних змагань, деякі взяли до рук зварювальні апарати. Так і повелось, що в малярних цехах Миколаївських суднобудівних заводів  працювали здебільшого жінки. 

Популярною стала професія кранівниці. Ними на підприємствах також  здебільшого ставали жінки. 

З’явилися жінки і в конструкторських бюро. Хоча студенток на профільних факультетах Миколаївського кораблебудівного університету завжди було небагато.  Проте, й тут зникла гендерна нерівність. 

Військові

Окремо слід сказати за ще одну професію – жінка-військова.

Час від часу жінки служили в армії незалежно від століть. Але жінка-військова перестала бути винятком з правила у двадцятому столітті. Спочатку, це були військові медики, але зброю до рук жінки також узяли. Вони стали льотчицями, артилеристками, снайперками і т.і. 

Жінки, в тому числі й миколаївчанки, брали участь в усіх війнах двадцятого століття. Пішли добровільно до лав ЗСУ в 2014-му і 2022-му роках.