У міру того, як змінювався світ навколо, змінювалися й уподобання людей. Зараз жінки мріють зовсім про інші речі, ніж у 20 столітті. Тоді бажання дівчат були більш приземлені й торкалися іноді, якихось банальних речей. Для нас зараз, коли ми можемо купити абсолютно все, це видається дивним. І якимось чужим.

 Такі “хотілки” були визнані тодішнім дефіцитом товарів та одягу. Якщо зараз, все впирається тільки у вартість того чи іншого товару, то раніше, за радянських часів, у всьому провиною був дефіцит. Який стосувався як речей, так і харчових продуктів та засобів гігієни.

Миколаївські жінки не були винятком, і мало чим відрізнялися за своїми бажаннями від киянок чи москвичок. То чого насправді бажали отримати в подарунок миколаївчанки. Більше на mykolayivchanka.com.ua.

Джинси на подарунок

Одним з найбажаніших елементів одягу для Радянської дівчини були американські джинси. Справжні американські Левіси. У другій половині 20 століття дістати цей елемент одягу просто неможливо. Через це вони були настільки бажаним та цінним подарунком. За моральною цінністю їх можна порівняти з останньою моделлю iPhone. Настільки це була рідкісна річ, яка говорила про крутість власника.

У миколаївських магазинах та на базарі можна було купити вітчизняні штани з джинсової тканини, але це було не те. Іноді жінки самі намагалися пошити джинси, зверталися до ательє. Ательє у Миколаєві було чимало. Вибір був великий. Іноді дівчата зверталися до приватних кравчинь, які приймали вдома.

 Справжні “американці” можна було дістати лише у спекулянтів, та й то по-блату. Індійську підробку можна було спокійно купити, але за досить значну суму. І треба було відстояти пристойну чергу. Так, у миколаївському ЦУМі на вулиці Шевченка вишиковувалися черги, щоб урвати якусь унікальну річ. Там же можна було купити не лише джинсові штани, а й дублянки, шуби. Які також були рідкістю. Нехай і не імпортні. Хоча з “під поли” могли приторговувати й імпортними речами.

Нарівні з американськими джинсами, представниці прекрасної статі мріяли про справжні капронові панчохи. У радянському союзі виробництво нейлону і капрону ще не було налагоджено. У продаж панчохи та колготки надійшли лише у 70-х роках. Їх випускала Брестська панчішна фабрика. Брестська фабрика випускала лише тілесні панчохи. Хоча у світі вже в моді були чорні та білі панчохи. До того ж вітчизняна продукція була поганої якості. Колготки постійно рвалися, і всі представниці прекрасної статі мріяли отримати у подарунок німецькі чи чеські панчохи. Такі можна було дістати або у спекулянтів, або безпосередньо привезти з іншої країни.

Одночасно, разом з капроновими панчохами, з’явилися і чоботи-панчохи. Високі чоботи, що облягають ноги, стали ще однією мрією миколаївської жінки. Вони були готові вистояти довгі черги, щоб отримати собі одну пару. А особливу цінність полягала в оригінальних моделях із Польщі та Югославії.

Частка Франції у флаконі

У Радянському союзі був досить великий асортимент вітчизняних парфумів. “Червона Москва”, “Червоний мак”, “Візаві”, “Конвалія срібляста” – флакончик таких парфумів був практично у кожної миколаївчанки. Їх дарували на дні народження, Новий Рік, 8 березня. Попри їх доступність і фізичну наявність у магазинах, ціна була досить “кусачою”. Хоча це швидше стосується “Червоної Москви”. Були варіанти й дешевші.

Але межею мрій радянських жінок були справжні французькі парфуми. Першими у Радянському Союзі з’явилися Dior Diorissimo. Але сподобався жінкам аромат Climat від Lancôme. 

Чарівний, солодкуватий аромат, який просто підкорив усіх миколаївчанок. Ціна флакона була доступною – 20 рублів. Але дістати їх було просто неможливо. Хлопці були готові переплачувати кілька разів, щоб порадувати таким подарунком свою дівчину.

Іноді на прилавках у ЦУМі “викидали” кілька флакончиків імпортних парфумів. Забезпечення столиці було набагато кращим, ніж інших міст. І справа не лише у продовольстві.

Декоративна косметика

У Миколаєві довгий час працювала відома фабрика “Червоні вітрила”. Вони займалися випуском декоративної та доглядової косметики, парфумів, одеколонів. Миколаївчанки були основними споживачами місцевої косметики. Хоча на прилавках миколаївських магазинів були й інші фірми – “Свобода”, “Нова зоря”.

Попри дотримання всіх правил виробництва косметики вітчизняними фабриками, радянські жінки мріяли про імпортну косметику. Дівчата хотіли отримати собі в подарунок французьку пудру або помаду. Тоді дістати їх можна було лише дипломатичною лінією чи в спекулянтів. Легально можна було купити лише польську косметику. А вся французька продукція була відсутня на полицях магазинів.

На Центральному ринку, що зберігся і до нашого часу, була така особлива “точка”. В основному там продавалися індійські джинси, але траплявся й унікальний товар. За типом імпортної косметики та парфумів. На той час за спекуляцію було передбачено кримінальну відповідальність. І тому, побачивши здалеку поліцейських, торгаші згортали свою діяльність. “Впіймати” їх було не просто.

“Чайка” на руці

Ще один хороший подарунок для будь-якої дівчини був наручний годинник. Тут дівчата мріяли не лише про імпортний годинник. Адже їх дістати було ще не реальніше ніж парфуми та косметику. А ціна була просто надхмарною.

У Радянському союзі високо цінувався наручний годинник бренду “Чайка”. У 1970-х роках дизайн годинника еволюціонував. Тепер замість ремінця був металевий браслет, а корпус годинника був позолочений. Цей подарунок був більш актуальним для жінок, оскільки вони мали значний вигляд. Для несерйозної молодої дівчини в ситцевій сукні, такий годинник був не актуальний. Їм хотілося отримати косметику чи парфуми.

На вулиці Соборна є торговий центр Дитячий світ, він знаходиться на своєму постійному місці ще з часів Радянського часу. Здебільшого, там можна було набути шкільної форми для дітей. Але там, як і в місцевому ЦУМі, була можливість придбати інші товари. У тому числі наручний годинник.

Як у кіно

Крім імпортних бажань і мрій, радянські жінки мріяли повторити образ героїнь з відомих на той час фільмів – “Іронія долі”, “Іван Васильович змінює професію”, “Карнавальна ніч”, “Службовий роман”. Дівчата мріяли пошити собі такі самі сукні та костюми, як у фільмах. Купити таке вбрання в магазині або на базарі було неможливо. Адже то були унікальні речі. Для цього миколаївчанки зверталися до кравчин.

Поряд з великою кількістю ательє та кравців, у Миколаєві була велика кількість магазинів тканин. В асортименті яких були як імпортні тканини, так і прості радянські.

У миколаївському ЦУМі були магазини тканин. Але найбільшим і популярним на той час був магазин “Тканини” на вулиці Декабристів. Асортимент представлених тканин заворожував кожну миколаївчанку. Там можна було підібрати фурнітуру та тканини, з яких вдавалося повторити кіношні образи. Особливим писком моди у 70-х роках був кримплен.

Пошиття унікальних та неповторних образів дівчата дарували собі самі. Наряду з цим, професія кравця була найпопулярнішою і прибутковою на той час. Адже у вільний час миколаївські кравчині за пристойні гроші були готові пошити сукню будь-якого фасону.